Містечко Жовква, що на Львівщіні, поєднало історію багатьох європейських держав, долі польських королів, українських гетьманів і російських царів, відомих полководців і вельмож. Власне Жовкву, на землях давнього поселення Винники, у 1597 році заклав польський полководець Станіслав Жолкєвський.

За задумом архітекторів, це мало бути «ідеальне місто» на зразок італійських, зручне для проживання і ремісництва, з великим майданом у центрі для зборів і гулянь…Тривалий час Жолкєвський був київським воєводою, а 1610 року, розбивши російські війська, став старостою Москви. Жолкєвського поховали у Жовкві, в костелі святого Лаврентія, який вважають найкрасивішою і найбільшою спорудою міста. Дзвіниця храму трохи похилилася, за що дістала назву «Малої пізанської вежі».

Історики схиляються до версії про народження у Жовкві українського державного діяча і полководця гетьмана Богдана Хмельницького. Один час міський замок зробив своєю резиденцією Пьотр I. За легендою, місцеву річечку назвали Свинею в акурат після того, як у неї впав п’яний московський цар. У Жовкві зупинявся гетьман Іван Мазепа, звідси відправляв послів до шведського короля Карла ХІІ.

Жовква мала магдебурзьке право, що сприяло розвитку торгівлі і ремесел, а магістрат, як сьогодні б сказали – орган місцевого самоврядування, мешканці обирали. Про багату історію Жовкви у старому місті свідчать кожен камінь, кожна вуличка і, звісно ж, будівлі, більшість яких має кількасотлітню історію. Це й ратуша, де засідав магістрат, і площа Ринок, яку нині називають Вічовою. У березні 1918 року тут відбулося міське віче, на якому десять тисяч містян підтримали уряд Української Народної Республіки. Ще одне місце для масових зібрань і театралізованих вистав – Замкова площа. Восени 1991 року, коли Україна вийшла з Радянського Союзу, жовквівські аматори провели театралізоване дійство: чи не вперше публічно розповіли про боротьбу Української Повстанскої Армії з радянськими окупантами.

У середньовічній Жовкві діяли п’ять церков, чотири костели, синагога. Синагогу спорудили біля міського муру, а тому вона була також оборонною будівлею. Одну з перших церков у Жовкві названо на честь Святої Трійці. Місцеві майстри спорудили її з дерева. Церква так званого галицького типу, тризрубна і триверха, на початку ХVІІІ ст. зазнала пожежі, але містяни її повністю відновили, а вже у наш час реставрували. Віднедавна церкву Святої Трійці внесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. А нині вже все місто претендує потрапити до цього охоронного списку, адже у Жовкві понад півсотні пам’яток світового, національного і регіонального значення.

Згадаємо, наприклад, Домініканский собор чи Храм серця Хрестового. На одній із фресок храму впізнаємо українських козаків, які принесли дари новонародженому Ісусу. А от фреску про Акт Злуки – об’єднання земель Західно-української та Української народних республік затерли за радянських часів, вона потребує реставрації.

Найбільше розквітла Жовква за часів польського короля Яна Ш Собєського. Укріплену місто-фортецю захищали вали з ровами. Ринкову площу перед королівським замком оточили житлові кам’яниці з відкритими галереями, пристосованими для оборони. Звідси на битву з Османською імперією вирушила об’єднана армія Європи, у складі якої був і п’ятитисячний козацький загін Петра Сагайдачного. Після славетної перемоги під Віднем у Жовкві тривали багатомісячні врочистості, на які прибували короновані особи й посли з усіх європейських держав. Місто славилося ще й зібранням творів живопису, графіки, гобеленів, порцеляни.

1951 року Жовкву перейменували у Нестеров, на честь знаменитого льотчика Петра Нестерова, автора «мертвої петлі», який загинув неподалік у повітряному бою, здійснивши таран.

Із здобуттям Україною незалежності Жовкві повернули історичну назву. Нині місто має статус Державного історико-архітектурного заповідника і по праву стало перлиною Львівщини. 30 червня тут на міській площі офіційно відкривають туристичний сезон. Але для справжніх любителів мандрівок і старовини замкові ворота старого міста завжди відчинено.