Привіт, любий друже! Сьогодні я запропоную тобі екскурсію містом, про яке останні п’ять років воліють мовчати.

Знайомся, це — Донецьк. Місто мільйонів троянд, вугільна столиця України, в центрі якої збудували свого часу архітектурний діамант — «Донбас-Арену».

Раніше тут успішно провели Євро-2012, а також престижні європейські футбольні турніри. Що? Ти запитуєш, чому такий високий газон? Чому порожніє фан-маркет і немає у продажу квитків? То все через довірливих і нерозсудливих людей, які занапастили свою долю…

Мені шкода, але гуляти всю ніч не вийде. Ресторани теж зачиняються о 22-ій. Комендантська година — сувора примха у місті колишніх гучних вечірок.

Пішли далі. Бачиш Краєзнавчий музей? Його збудували в далекому 1924-му. А зруйнували в 2014-му. Колись він зберігав історичні пам‘ятки, нині – уламки.

А поряд — палац молоді «Юність». Ні, це не дизайнери закрили його полотнами. Там просто немає вікон, їх вибило вибуховою хвилею.

Сідаймо у трамвай. Він довезе до вокзалу, а поки що роздивляйся місто. Ні, paypass не працює, тільки талони… І це не святковий декор, це скотчем заклеєні вікна…

Чому на вокзалі нема туристів, ніхто не поспішає із валізами, а таксисти не припрошують повезти хоч на «край світу»? Бо це місто, звідки виїздять назавжди…

А ось перон, з якого давно не курсували потяги. Бачиш, там, у далечині можна розгледіти його. Кого? Та ж міжнародний аеропорт імені Прокоф‘єва. На жаль, туди більше ходу нема.

Проте я віддала б усе, аби лиш знов туди потрапити.

Щоб повернутись до Донецька, якого нема, але який колись був містом мільйонів троянд і вугільною столицею України.

Я залюбки показала б його тобі. Але тепер це неможливо. Може, колись…

Пробач, любий…