Олександр та Ірина Собки оселилися у Витачеві 2014 року. Є таке село неподалік Києва, славне унікальними дніпровськими краєвидами, які стали окрасою багатьох фільмів. 2007 року молоде подружжя придбало тут будинок. На кручі Дніпра, у тій місцині, яку наш письменник і мислитель Олесь Бердник мріяв перетворити у центр «Української духовної республіки». Тут і тепер стоїть пам’ятний камінь, який про це сповіщає, а неподалік зусиллями ініціатора цього центру духовної сили постав вітряк і дерев’яний храм, відтворений за ескізами Тараса Шевченка. Втім благородна ідея Бердника так і залишилася в намірах. Натомість те, що застало на цьому місці подружжя Собків, викликало подив і жаль.

– Ми звідси вивезли «камази» сміття, – згадує Олександр, – Ми намагалися комунікувати з відпочивальниками, які абияк паркували свої автівки біля каплички, пояснювали їм важливість цього місця.

– Тут була геть розбита ґрунтівка, суцільне болото, – додає Ірина. – Якось мала побувати у лікаря, але так до нього і не доїхала, безнадійно застрягла у цій грязюці.

І Собки взятися за благоустрій. Своїм коштом висипали дорогу, облаштували автомобільну стоянку, оглядовий та дитячий майданчики. Місцина, яку облюбували для мешкання, поступово поставала у первозданній красі, відновлювала свою духовну силу. Люди охоче потяглися сюди за природнім релаксом. Особливо кияни.

Ідея створити пекарню виникла у Собків під час ковідної пандемії. Екотуристів у їхній місцині не поменшало, бракувало місця для харчування. Олександр та Ірина заповзялися створити не звичайну кав’яру чи ресторацію – у цьому місці «української сили» мав постати осередок традиції і культури.

Ірина переконує: хлібопекарством можна передати тепло і затишок сімейного вогнища, створити радісну атмосферу спільноти. Для господині кожен буханець символізує не лише страву, але й традиції, які передаються з покоління в покоління.

– Хліб має бути живий, чесний, на заквасці, – пояснює Олександр. – Бо це не просто їжа, це історія.

І вже як досвідчений хлібопекар запевняє: хліб, приготований з натуральних складниківі за традиційними рецептами, зберігає в собі часточку минулого, яке необхідно берегти. Такий хліб не тільки насичує тіло, але й наповнює душу, нагадуючи про коріння та спадок. Олександр впевнений, що хліб, зроблений з любов’ю і повагою до традицій, здатний приносити людям радість і благополуччя.

У день повномасштабного вторгнення росії пекарню Собків ще не було остаточно доведено до ладу. Але Ірина переконала Олександра розпочати випікати хліб для місцевих мешканців. «Людям, – каже, – потрібна була надія, а хліба в магазинах вже не було».

– Носили воду з дому, місили тісто вручну, місцеві люди приносили борошно та дріжджі, – ділиться спогадами Олександр.

За підтримки місцевих волонтерів тоді Собкам удалося випікати до 400 буханок на день.

Витачівська пекарня родини Собків, старт якій дала війна, ділом підтримує наших захисників. Своїми крафтовими хлібом, печивом та енергетичними сухариками. Закуповують для воїнів необхідне обладнання. Географію цих поставок можна побачити на стіні в пекарні. Збирають тут і добровільні пожертви для ЗСУ.

У цій пекарні, яка стала й затишною кав’ярнею, і сімейною ресторацією, людно і в будні, й у вихідні. Кияни й тепер охоче приїжджають сюди родинами та організованими групами. Люди кажуть: витачівський хліб має особливу силу, бо народжується з тепла дров і з потужної сили дніпровського безмежжя. А в Олександра своє, технологічне, пояснення унікальності їхнього хліба. «Ми реалізуємо концепцію slow food, використовуючи технології маринування, ферментації та томлення».

Місце, яке колись облюбував Олесь Бердник, стало справжньою туристичною перлиною Витачева. З пристойним під’їздом, цивілізованою зоною відпочинку. І, безумовно, з краєвидами, од яких перехоплює дихання і виростають крила.

– Це місце належить людям, і ми працюємо для них та для нашої перемоги», – стверджує привітна та енергійна господиня витачівської пекарні Ірина Собко.