Дискредитація професії телеведучого на вітчизняних телеканалах, схоже, досягла апогею. Її вже й професією важко назвати, після того як екрани взяли штурмом… депутати. Українські обранці звикли мелькати у всіляких телешоу. І там уже краще почуваються, ніж у сесійній залі. Бо на своєму робочому місці, куди тебе народ обрав, треба закони писати, вносити до них поправки, відстоювати позицію… А в телестудії значно цікавіше: розділили учасників на два непримиренні ідеологічні табори, як в совєцькій дитячій грі про «білих» та червоних», – і ті «б’ються»! Вправляються в красномовності, дотепності, хамстві: ось, мовляв, який я! І то все – не так собі, не задурно. Загальновідомо, що «спікерів» на ці «бої без правил» відбирають їхні партійні вожді.

Печальніше для політика, коли він, як той збитий льотчик, вибуває з «бою» – програє вибори. Тут запасним аеродромом для декого стає… те ж таки телебачення. Звиклі до студійних баталій політики, ексдепутати слідом за «експертами» та «політтехнологами» рвонули у телеведучі. Безпрограшний метод і надалі нагадувати про себе, «торгуючи пичками».

Такі «телезірки» почали активно з’являтися в останні два роки. Спочатку «засвітилися» на медіаресурсах Медведчука. Хотів обійтися без прізвищ, але одне, красномовне, яке узагальнить усіх інших, усе ж назву: Співак. Цю «птицю», колишнього нардепа, наближеного до адептів «Русского міра», не бачив хіба сліпий. Він жив у «телеящику», наче у шпаківні. За здібностями пасталакати про все на світі з розумним виразом обличчя його, здається, ще ніхто не обігнав. Округлюючи безсоромні очі, цей персонаж, мов заводна лялька, годинами міг проводити в телеефірі! Тепер періодично вигулькує на телеканалі «Наш», розштовхуючи ліктями «колєг», яких туди із прикритих телересурсів Медведчука набігло до біса.

Ввімкнувши недавно телеканал, який має інше ідеологічне забарвлення, я подумав: «першість» Співка під загрозою! Бо тут «телеведучим» дебютував уже й колишній… міністр! І жваво розповідає, які закони треба ухвалювати, і наставляє, як із корупцією боротися… Ескадрилья політиків, які легковажно перевтілилися у «ведучих», – таки строката, на будь-який смак: від «свободівців» до регіоналів, а поміж них і позафакційні майорять… Плюралізм!

От тільки ніхто із них гадки не має, що телевізійний ведучий, телевізійний журналіст – це також професія. І, як у будь-якій професії, не зайве й тут повчитися справжньої майстерності. Та й це ще не головне. Найсуттєвіше для ведучого, оглядача, коментатора – глядацька довіра. Без неї той перетворюється на фальшивого співака, якого ніхто не слухає.

Світова тележурналістика знає зразкові приклади телеведучих, із якими виростали цілі покоління глядачів. Їх дивилися, слухали, їхньому професійному слову й думці довіряють десятиліттями! Ведучий – як член родини, як порадник і духовний наставник, як лікар… Школа ведучих провідних телеканалів розвинених країн тримається на цілковитій репутації, енергетичному магнетизмі, об’єктивності. Хоча б одним із цих набутків можуть похвалитися наші нинішні вироджені з політиків «телепузики»?