Єдиний роман англійської письменниці Емілі Бронте «Буремний перевал», побачивши світ 1847 року, спершу зазнав дуже специфічної слави.

Його вважали химерним через нетипове зображення кохання, помсти, проблеми насильства та соціальної нерівності. Але він притягував читацьку увагу оригінальністю, глибиною, складною композицією. І поступово завойовував місце під сонцем найвідоміших в історії британської літератури.

Вабить цей роман не лише читачів, а й кінематографістів: має –  уявіть! – близько чотирьох десятків екранізацій.

Найновіша режисерська адаптація – кінодрама 2026 року Еміралд Феннелл, відомої за стрічками «Солтберн» та «Перспективна дівчина». В український прокат ця стрічка вийшла 12 лютого і вже встигла наробити чимало галасу: хтось  публікує у соцмережах відео, де вражені заливають сльозами зали кінотеатрів, а хтось дорікає творцям фільму за надміру вільне прочитання роману і разючі сюжетні відмінності від оригіналу.

Кіноверсія Феннелл повідує нам історію кохання Кетрін та Гіткліфа у виконанні австралійських акторів Марго Роббі та Джейкоба Елорді. Кетрін Ерншо, донька заможного власника маєтку, росте без матері. Вона капризна, волелюбна і трохи «дикувата». Одного дня її батько приводить додому хлопчика, який стає для родини чимось середнім між названим сином і слугою. Так ці двоє починають зростати разом. Згодом Кетрін та Гіткліф розуміють, що закохані одне в одного, але доля стає на заваді їхньому щастю. Підслухавши випадкову розмову, хлопець вирішує, що дівчина не хоче бути з ним через його соціальний статус. Гіткліф тікає, а Кетрін виходить за багатого власника сусіднього маєтку. І почувається щасливою, аж поки її спокій не перериває спогад з минулого: Гіткліф повертається до маєтку заможним та успішним чоловіком. Щоб відплатити кривдникам за юнацькі образи.

Помста і смерть головної героїні — ефектний фінал фільму. Але суттєвий відступ від оригіналу. Бо в романі смерть Кетрін – лише середина сюжету. Жага помсти заходить далі, псує життя кільком поколінням нащадків дійових осіб. Красномовна ілюстрація, яким нестримним, огидним, диявольським є це жадання… Помітно інший від «романного» і зовнішній вигляд кіногероїв. Скажімо, Гіткліфа, якого Бронте вивела в романі «темношкірим дикуном», у цій кіноверсії відтворює актор геть протилежної зовнішності. І це лише часточка відмінностей між книжкою та екранізацією.

Втім, свою кіноверсію «Буремного перевалу» Еміралд Феннелл і не задумувала як аудіовізуальну копію книжки. Це сміливе переосмислення, яке, хоч і втратило частину глибших сенсів, безумовно, варте уваги. Химерні декорації, темні кольори й детальні костюми створюють справді моторошну атмосферу. Але для тих, хто добре знає оригінал чи літературний контекст, фільм мимоволі викликає неоднозначне сприйняття. Навіть попри чиїсь рясні сльози у залі.