На «Голосі країни» пізнім недільним вечором спалахнула словесна сутичка між Святославом Вакарчуком та, з дозволу сказати, співаком Потапом — двома суддями шоу співочих талантів на одному з каналів української телевізії. Якраз лідер гурту «Океан Ельзи» обрав для своїх іноземних учасників українську пісню «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Тараса Шевченка. Пісню зрозуміли і оцінили всі на шоу – і глядачі, і решта суддів — окрім Потапа. Йому та пісня здалася як «щось недоречне і смішне».

Вакарчук зауважив, що «… навіть чужі люди, ступаючи на українську землю, стають більшими патріотами ніж ті, які народились і живуть тут, а мають насправді лише гроші в голові, дехто виходить на сцену лишень заради  гонорарів…».

До зауваг Вакарчука додамо, а нашим читачам нагадаємо, про що вже писали, як той «дехто» не так давно на московській сцені штани привселюдно знімав, до чого навіть копійчані блазні у ярмарковому цирку не опускалися.

А тепер поміркуймо, чому б то, коли Дніпро «реве та стогне», цьому руськоязикому пісенному реперчукові – смішно?! Може, тому, що сміх той на кутні? Може, од того, що все більше людей в Україні відвертаються від цього чужого нашій культурі скомороха, якому «всьо пучком», якому тільки й треба, аби у ті пучки, як зауважив Вакарчук, грошва липла?

Ми вже писали, що проти запланованого концерту Потапа з його напарницею піднявся нещодавно весь патріотичний Луцьк. І концерт, який призначено було на 18 квітня, який цілий місяць несамовито рекламувався, таки скасували, бо людей, нібито, котрі квитки купили, і півсотні не набралося.

Чи всі тепер збагнули чому Потапові «смішно», коли «реве та стогне Дніпр широкий»? Так сміються, коли піт холодний пече спину і стікає краплями донизу. Так сміються, коли таємне, брехливе, нікчемне стає нараз явним. Коли раптом людям пелена зникає з віч і вони з жахом дивуються тому, хто перед ними, бо ж воно,безголосе, із тих, про яких давно сказали – «ні встиду, ні виду».

Безлике – завжди пузиристе. І це безлике недарма нині «банкує» в Україні. Бо не лише в українській культурі, в «шоу-бізі» воно «банкує», а і в політиці, в економіці, в управлінні державою.

Страшний не сам «сміх» якогось Потапа над святими національними речами. Страшний і злочинний загальнонаціональний, мільйонний тираж того потапського зубоскальства. Ось де насправді наша велика національна проблема.