Війна знімає полуду, розкриває людям очі. Щоб бачили в полові зерно. Щоб не велися на макуху. Щоб переоцінювали цінності і знецінювали фальш. Навіть, якщо та фальш убрана в рідні строї.

Це стосується нашого «культурного фронту». Коли ворог рвався до столиці, коли кожної миті ми припадали до радіо чи гарячково шукали інтернет, щоб довідатися куди рухається фронт, народжувалися пісні, як несли людям те, чого вони бажали: оптимізм і впевненість. Ми мимоволі мугикали «Горить, палає техніка ворожа» чи куплети про чотирилапу легенду Патрона. Потік пісень розширювався і від того все більше наростала тривога. Русло ширшало, але міліло: з’явилися рецидиви старої болячки: патріотичної халтури. Яка згодом набула нового сучасного ймення «байрактарщина».

Все пропало?

Цей неологізм зазвичай асоціюється з негативними представниками згаданого жанру. Нерідко він супроводжується коментарями, які рясніють словами «спекуляція» або «танці на кістках». І це не можна заперечити, коли чуєш такі пісенні штуки, як «Дика Дичка» чи «Волонтер». Єдине, що можуть справно поширювати такі пісні, – викривлену картинку війни та неякісний продакшн. Але чи варто узагальнювати та тулити наліпку «байрактаршина» на всі наші воєнні пісні, народжені після 24 лютого 2022 року? Гадаю, не варто: правда, як завжди, десь посередині.

Для багатьох українських виконавців спонукальним мотивом творити ці пісені є бажання підтримати наших людей і наших Оборонців. І нема нічого дивного чи спекулятивного в тому, що пісня про Збройні сили України згадує ЗСУ. Ці твори можуть бути різні за жанрами та виконанням. Важливіше – зміст. Чи такі вже й халтурні рядки про російську техніку, яка «горить, палає», чи про те, що ЗСУ допоможе тілу орка лягти в ґрунт? Напевно, що ні.

Пісня для історії

Знову ж таки, це далеко не про всі нинішні воєнні пісні. Але багато із цих новотворів оспівують реальні і важливі події, які колись будуть вивчатися на уроках історії. І наші воєнні пісні стануть цінними ілюстраціями багатьох подій сьогодення. Згадки назв зброї, нескорених міст, героїчних полків імена героїв, зафіксовані у піснях цієї війни… Чим не мистецький документ епохи?

Не проблема, а наслідок

У тому, що до «байрактирщини» належать твори явно не «пісенної класики», немає нічого нового. Такі пісні зазвичай є якщо не одноразовими то одномоментними. Звичайний «масовий продукт», розраховний на те, щоб надовше «застрягти в голові», а завдяки простому тексту охопити якомога більшу аудиторію, замахнутися на «шлягерство». І це не лише про пісні. Як на мене, не існує виключно хороших фільмів або виключно хороших книг. Інше питання, чи доцільні такі пісні у наш час.

Ясна річ, не треба проводити паралелі між банальною та безневинною піснею про пса Патрона та піснями, які дискредитують Україну та українців.