Кілька українських телеканалів упродовж тривалого часу провели «майстер-клас» на тему: що таке антижурналістика? Особливо цей «урок» запам’ятається студентам, які обрали для себе журналістську професію.

Журналістика перестає існувати тоді, коли вона перетворюється у відверту пропаганду, а за нинішніх українських реалій – коли вона стає ще й інструментом в боротьбі проти основ власної держави. Тому закриття пропагандистських телеканалів «112-й», «ZIK», «NewsOne» сприйняте прогресивним середовищем цілком позитивно. Елементи ворожої пропаганди присутні й на деяких інших українських інформаційних ресурсах. Якщо інституції захисту державних інтересів будуть послідовними, ми дізнаємося про закриття чергових «пропагандистських контор Кремля» в Україні.

Намагання сховатися під парасолькою «свободи слова» розбиваються об незаперечний аргумент «фінансування тероризму», адже саме це звинувачення є основним щодо фінансування трьох телеорганізацій. «…Щодо цих каналів, – повідомив секретар РНБО Олексій Данілов, – були отримані задокументовані докази СБУ. При цьому частина документів є засекреченою, тому що в них інформація, отримана з Росії. Підставою для санкцій проти нардепа від ОПЗЖ Тараса Козака (власника телеканалів та пов’язаних з ним юридичних осіб) стало розслідування, яке встановило, що схеми з поставками вугілля з окупованих територій сприяють фінансуванню тероризму».

Тепер давайте сфокусуємо увагу власне на закритих телеканалах. Дивним чином наративи, що там лунали, збігалися з ідеологією, яку сповідує Росія, а саме: «В Україні немає ніякої російської агресії, а точиться громадянська війна». «Українській владі потрібно виходити на прямі переговори з ватажками непідконтрольних територій Донбасу». «Революція гідності, яка вплинула на цивілізаційний вибір України, не що інше, як державний переворот». «Росія – наш друг і товариш, у якого треба купувати вакцину «Спутнік»… Уся ця маячня повторювалася день-у-день упродовж кількох років російсько-української війни. Журналісти-ведучі вміло провокували гостей на подібні теми, а своїм мовчазним потуранням фактично їх легітимізували. Є приклад, коли одіозний терепропагандист В.Піховшек не втримався і відверто продемонстрував власну антиукраїнську риторику.

Багато оглядачів справедливо зауважують, що за деструктивні заклики мали б відповідати (разом з їхніми телеканалами) і представники «п’ятої колони», які виступали з антиукраїнськими заявами. Такі «персонажі» як В. Медведчук, О. Портнов, О. Лукаш, А. Герман, О. Бондареко, В. Рабінович, мали б уже давно бути запрошені до СБУ. Чому цього не трапилося? Велике питання.

Українська толерантність до «воріженьків» відгукується нам з віків, призводячи до нових реваншів проросійських сил. Дозволю процитувати фрагмент власної статті тринадцятирічної давності «Російський патріотизм в українському телеефірі», («Телекритика», 09.ХІ. 2007 року):

«…Щодня у великій кількості на власні очі бачу символи російської державності у себе вдома. Приходжу з роботи, як і мільйони моїх співгромадян, вмикаю в прайм-тайм загальнонаціональні українські телеканали: о 19. 25 – 20.20 з понеділка по четвер на Новому каналі – серіал «Солдаты-13»; о 20.15 – 21.20 з понеділка по четвер на «1+1» – серіал «Кадеты-3»; о 20.20 – 21.25 з понеділка по четвер на ІСТV – серіал «Улицы разбитых фонарей». Характерно, що у всіх цих серіалах насиченість російської символіки вражає. Вона всюди – у кабінетах, казармах, на трибунах, будинках… Режисерами так майстерно і патріотично вибудовуються середні та великі плани, в які начебто «випадково», але надзвичайно виразно потрапляють російські символи: прапор, герб, портрет Путіна. І це в прайм-тайм українського телеефіру! З дня в день!..»

До чого призвело нехтування російською пропагандою в українському телеефірі під прикриттям «свободи слова», відомо. І ось нині маємо факт, коли вже за відсутності в українському інформаційному просторі російських фільмів, програм, телеканалів їхню «бойову функцію» перекладено на деякі умовно українські телеканали.

Ревнителі «свободи слова» знайшлися не лишень серед представників «п’ятої колони». На жаль, сам голова Національної спілки журналістів Сергій Томіленко виступив поборником і захисником антиукраїнських телеканалів. Виступив він імені всієї Спілки, а значить і від мого імені також, як члена цієї організації, на що ні я, ні, сподіваюся, інші спілчани його не вповноважували. Та й засідання правління НСЖУ, де б обговорювалося це питання, також не було. Зате в судах факт підтримки «журналістської спільноти» точно буде використовуватися адвокатами. Непевне, на це розрахована заява «ревнителя свободи слова»?

… Епізод із закриттям трьох телеканалів сколихнув та оголив стільки проблем! І це лишень початок. Сподіваємося на послідовність українських інституцій, які конкретними діями захищатимуть національну безпеку держави, адже загрози тільки наростають. Віриться, що й громадянське суспільств не втомиться пильнувати за всіма цими процесами. А в разі потреби – буде активно реагувати.