Тарасюки– звичайна молода українська родина, з якою зустрілися у невеликому та затишному містечку Словаччини. Земля кругла, тож знайти «своїх» не так вже й складно, навіть закордоном.

Щирий пан Олексій, привітна пані Альона та трохи сором’язлива дочка Ксюша – переселенці з Харкова. З початком повномасштабного російського вторгнення вони виїхали до Словаччини, де тимчасово й осіли. Бо, за словами Олексія, безпека дитини, фізична і моральна, – на першому місці. Дружина поділяє думку чоловіка. Олексій ще до 24 лютого 2022 року поїхав у закордонне відрядження, тому питань із житлом за межами України у родини не було. Мешкають учотирьох: з харківської квартири зуміли вивезти і домашню улюбленицю.

– Спершу планувала залишити кішку вдома, – пригадує пані Альона. – Думала, що це швидко минеться, і ми за тиждень повернемося. Схопила і засунула кицю до валізи в останній момент, коли вже стояли з донечкою одягнені та взуті.

– Важко було вивезти тварину за кордон?

– Ні, у нас не виникло проблем, бо на митниці не питали жодних документів для домашніх тварин. Тоді було не до цього.

– Знаю, що домашні улюбленці позитивно впливають на здоров’я своїх господарів. Пане Олексію, а як поводиться ваша чотирилапа мандрівниця в нових умовах?

– Кішка у нас специфічна. Якщо чесно, вона не дуже любить людей, але з донькою, якій сім років, у них особливі, можна сказати теплі стосунки.

– Ксенія ходить до школи?

– Так, вона дистанційно навчається в українській приватній школі. Але цього року думаємо перевести її до словацького навчального закладу. Бо їй таки бракує живого спілкування з однолітками.

– Ксюшо, ти вже потоваришувала з кимось тут, у Словаччині?

–У мене тут є тільки Тьома. Це такий класний хлопчик, мені подобається з ним кататися на самокаті. Але зустрічаємося не часто, бо він постійно у школі.

– А що тобі подобається у новій країні?

– Тут у мене своя кімната.

– А вам, шановні батьки, де більше подобається – тут чи вдома?

– Звісно, вдома! Ми з дружиною не хочемо тут пускати коріння. У Словаччині поставили наше життя на паузу і просто чекаємо, коли повернемося додому.

– Пані Альоно, можете назвати переваги та недоліки проживання у цій країні?

– Серед переваг – доступне житло, досить помірні ціни на продукти та одяг… І схожа з нашою культура. А недоліки? Маємо певні проблеми з мовним бар’єром.

– В чому саме проблема?

– Я дистанційно працюю в ІТ-сфері України, дружина не працює, займається донькою… Ми практично не контактуємо зі словаками. Хіба що у крамницях і на автозаправках, але цього спілкування замало.

– Тепер, коли ми з чоловіком серйозно замислилися про переведення доньки до словацької школи, почали вивчати словацьку мову. Відкладали цей момент до останнього. Бо по щирості аж надто великої проблеми в цьому не бачили: наші мови схожі, є перекладачі. Зрештою, допомагала мова жестів. Хіба що відчували труднощі, коли спілкувалися зі словаками по телефону… Не все розуміли.

– Будуєте плани?

– Звісно. Найперше – повернутися додому. Трохи там перепочинемо, а далі? Далі будуть нові плани.

– Ксюшо, а що ти найперше зробиш, коли Україна переможе і ти повернешся додому?

– Пробіжуся квартирою у Харкові і зустрінуся з Сонею, моєю подругою.

* * *

Гадаю, кожен з нас, хто нині вимушено перебуває закордоном, відчув і зрозумів настрої та внутрішній стан родини Тарасюків. Велике пізнається на відстані, тому як ніколи цінуємо нашу рідну країну, мріємо якнайшвидше повернутися до своїх домівок.

Переможного неба над тобою Україно! Слава ЗСУ!