Від початку березня Берислав, що на Херсонщині, окуповано російською вояччиною. Страх, ненависть, холод, відчуття втрати реальності… З тим нині живуть бериславці.

– Прийшли зі своїм «міром», начебто на них тут хтось чекав, – обурюється мешканка міста бабуся Віра. – Ми люди прості, жили в незалежній країні, мали свободу слова, а тепер страшно щось сказати по телефону чи написати в повідомленні.

Від 24 лютого тут чули щоденні вибухи – із сусідньої Нової Каховки, сіл Веселе, Козацьке. Квітень минав тихіше, але це й насторожувало людей.

31 березня окупанти посунули оглядати кожен будинок, начебто шукали зброю, набої.

– Ходили «вояки» трьох національностей: буряти, кадирівці та росіяни,– згадує пані Олена, місцева підприємниця.– У кого побували росіяни, тим уважай пощастило: ті навіть перепрошували за незручності. А кадиривці з бурятами обчищали все: забирали алкоголь, гроші, жіночі сумки трусили до останньої монети, перевіряли мобільні телефони.

Після кадрів з Бучі, Ірпеня та Гостомеля люди настрахані, хто знає, що можна очікувати від таких нелюдів.

– Я подзвонила доньці, намагалися стримати себе, приховати свій страх, але тремтіння в голосі та сльози одразу все видали,– каже пані Марія. – Ще й налякала її необачною фразою: «Гроші будуть на кухні в стіні». Після цього обидві мимоволі заплакали, а в моїй уяві якась чорна стіна…

У місті відключили українське телемовлення, часто заглушають зв’язок, інтернет теж ледве працює. Зрідка вимикали світло й воду, але люди вже до всього готові.

Згодом рашисти на адміністративних будівлях почали вивішувати свої триколори. За словами жителів, одного з місцевих чоловіків росіяни затримали посеред вулиці й під дулом автомата змусили знімати український прапор.

В області багато блокпостів, де перевіряють кожну машину. На кожному стоять люди різного віку, форма в них бажає кращого, як і ставлення до людей.

– Віднедавна почав їздити на Херсон, завожу туди продукцію,– каже власних місцевої продуктової крамниці Олександр.– По дорозі роздягали мене двічі, декілька разів перевіряли телефон, змусили здирати захисну плівку з вікон машини. Виглядає ця «друга армія світу» просто жахливо. У нас безхатьки мали кращий зовнішній вигляд. Коли повертався з товаром, зупиняло і постійно щось просили. Спершу питають: «А чєм можетє угостіть русского солдата?», а далі вже конкретизують: чай, кава, майонез, цигарки, крупи, цукати, туалетний папір… Часто чую фразу: «А ми 8 лєт тєрпєлі, тєпєрь ваша очєрєдь». Зрозуміло від кого: «днр/лнрівські» вояки. Тяжко бачити розвалені будівлі. Мимоволі боїся за рідну домівку, яку легко може отак «освободіть» «русскій мір».

Багато бериславців покинули місто. Їхали автоколонами до Кривого Рога, звідти курсують евакуаційні поїзди у різні напрямки. Дорогою потрапляли під обстріли, об’їжджали полями, проходили весь жах огляду на блокпостах. Ті, хто залишилися, намагаються жити…

Окупанти запозичують досвід роботи КДБ СРСР: викрадають людей за «наводкою», тримають в полоні, мордують допитами, крадуть техніку та речі з будинків. Старші люди за аналогією згадують про жахіття концтаборів.

Бензину в місті немає, місцеві іноді продають з рук, але ціна 70-100 гривень за літр. Готівка в банках теж давно закінчилася. Зняти гроші з картки можна у людей, під відсоток (стартує від 3,5%). Ціни на харчі скачуть.

– Вчора думала купити десяток яєць, онуці торт зробити на день народження, але ціна 70 гривень, – бідкається працівниця хлібозаводу бабуся Валентина. – Ковбаса в нас по 400-500 гривень за кілограм, на овочі ціни теж від 150 гривень стартують. Усе щастя в молодій редисці: 10-15 гривень за кілограм! Але нас не зламати, тим паче цим фашистам.

Бериславці тримаються: допомагають одне одному, обмінюються продуктами, діляться інформацією. І чекають рідних українських визволителів.

Берислав – це Україна! Херсонщина – це наша віковічна земля!