У російських медіа рейвах: «укри» оголосили війну! Така реакція більшості тамтешніх журналістів, політиків та експертів на ухвалений Верховною Радою України Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях». Закон, який ще називають спрощено – «Про деокупацію Донбасу». Але ж деякі непідконтрольні нині райони Донецької та Луганської областей – це попри все законна частина України. Так не раз заявляли навіть титуловані особи сусідньої держави на чолі з мачо «всєя Расєї» Владіміром Путіним. Ми, мовляв, на Донбас не претендуємо.

Чому ж хрипнуть від лютої немічі і надмірної жовчі голоси тамтешніх кісєльових-лєонтєвих та іже з ними «щєлкопьоров-бумагомаратєлєй»? А тому, що за російським сценарієм окуповані території мали б перетягнути на себе всю Україну, зробити з неї один суцільний прокремлівський буфер. Малоросію, як заявляв попихач Росії, колишній гендляр курячими лапками, а нині пан-отаман «всєя кроворосійської донбасії» Олександр Захарченко. Проте рашистський бліцкриг зірвали героїчні українські оборонці Донбасу. Орда спинилась, а далі річечка каламутних бажань терористів поволеньки потекла назад – що далі, то швидше. Регіон повернеться під українські закони, на наших умовах. Терористи понесуть заслужене покарання. Амністія можлива лише для тих, хто не чинив тяжких злочинів.

У законі про деокупацію маємо два визначення Росії: як агресора і як державу-окупанта. Події на Донбасі названі «збройною агресією Російської Федерації», тому Україна не несе відповідальності за акти, ухвалені окупаційною адміністрацією. Збитки має відшкодовувати агресор. Відліком окупації, як і у випадку з Кримом, слід вважати 20 лютого 2014 року.

Правда, «ЛНР-ДНР» не визнані терористичними організаціями. Але, по-перше, як пояснив у своєму блозі народний депутат Дмитро Тимчук, Верховна Рада таку постанову ухвалила ще  три роки тому і вона не втратила чинності. А по-друге, сьогодні усі формування місцевих бойовиків, усіляких найманців та окремих підрозділів російської армії входять до першого («ДНР») та другого («ЛНР») армійських корпусів і підпорядковані восьмій армії Збройних сил Росії. Тому місцеві терористи – то складова сила російських окупантів.

Але ось що переполохало російських пропагандистів найбільше. Антитерористична операція переформатовується у військову. Розширено і повноваження Президента України, як Верховного Головнокомандувача, для проведення бойових операцій.

Вже наступного дня до Кремля злетівся їхній Радбез, під руку Владіміра Путіна. «Була підкреслена безальтернативність Мінських угод», – скупо вицідив їхній президентський сайт. Голова Ради Федерації Валентина Матвієнко вважає, що визнавши Росію «країною-агресором», Україна відмовилася від «мінського формату». Чого б то? Адже саме за гарбання Криму, напад на Донбас Євросоюз, США, Канада та інші країни ввели проти Росії санкції. В законі про деокупацію не вистачає вимоги притягнути до відповідальності російських керівників, які й розпалили війну з «братской» Україною. У цьому обвинувальному списку для вироку Міжнародного трибуналу в Гаазі, разом з вищими посадовими особами російської держави повинні бути і депутати Держдуми (окрім двох), що проголосували за введення в Україну російських Збройних сил.

Такий собі Ель Мюрід, популярна, сказати б, навіть, впливова особа в російській блогосфері, з цього приводу саркастично зауважив: «Наші, вибачте за таке визначення, політики вже обурюються і називають закон (про деокупацію Донбасу, – авт.) відмовою від Мінських угод і жалібно волають до Німеччини і Франції…. Сам факт згадки Німеччини і Франції, які повинні щось там таке сказати, говорить про повну нікчемність і несамостійність російської зовнішньої політики». https://www.pravda.com.ua/news/2018/01/18/7168766/

Блогер не вважає, що із ухвалою закону про реінтеграцію Донбасу, Київ одразу піде війною. Але бачить інше: «Путін з тріском провалюється на всіх напрямках газової війни за європейський ринок».

За  першим можливим сценарієм від Ель Мюріда, Росія може вийти з Донбасу разом зі своїми поплічниками. При цьому «і Москва, і Київ відповідальні за придушення (?) донбаського повстання (?) 2014 року». Бідні, на цвіту биті російські «правовірні патріоти»! Все ще вірять, що захоплення Слов’янська терористами Гіркіна і заколот місцевих сепаратистів, що насвинячились російської ідеологічної бражки, – то було «повстання»…

Виходячи з того, що «Україна –  ворог Росії»,  Єль Мюрід  вимальовує свій «правильний» варіант. Росії, мовляв, треба офіційно взяти відповідальність за окупований Донбас і… визнати референдум про самостійність «ЛНР» і «ДНР». Тобто, йдеться про анексію ще й частини Донбасу. Воїстну, логіка «великодержавного демократа»: «Ми отримаємо ще одну невизнану територію, але люди, що живуть на ній, матимуть хоч якусь перспективу». Яку? Як у Придністров’ї, Абхазії чи ще «кращу»?

Втім, і на такий патріотично безперспективний крок Путін уже безсилий. «Ні психологічно, ні політично він не здатен на державні вчинки, його стиль –  нескінченні стрибки в кущі від будь-якої відповідальності», – ставить діагноз своєму фюреру Ель Мюрід.

Схоже, (і про це свідчить не лише згаданий пост), що і політична верхівка з олігархатом, і «просвітлені» громадяни  Росії все частіше запитують себе: «А що після Путіна?» А це ж на приступі до їхніх президентських виборів! Невеселу картину «свєтлого будущєго» малює Ель Мюрід: «Після Путіна (якщо, звісно, він не залишить після себе тліючі головешки) потрібно буде розгрібати за ним ті бруд і кровисько, до яких призвела його бездарна політика. І на Україні, і на Близькому Сході, та й усередині країни –  тут взагалі навіть острах бере, за що братися в першу чергу».

Скрепи вже не просто тріщать. Вони розсипаються на очах. У кремлівських ще не паніка, але пальці тремтять і губи синіють.