У маленькій, зате набундюченій недореспубліці під веселою назвою Лугандонія – великий «кіпіш». «Народний голова» Ігор Плотницький, більше відомий, як «пан-отаман Плотва», накивав п’ятами, прихопивши золотий запас «республіки»: вигріб із банків усю готівку. Мешканців «гасударства» вже ошелешили перспективою: до нового року навіть таких куцих пенсій і соціальних виплат не буде. А ті пацани слово міцно тримають…

Перед тим ватажки привселюдно пововтузилися. «Голова» Лугандонії Ігор І, Плотницький наїхав на головного міліціонера Ігоря ІІ, Корнета: той начебто гарбанув чужий маєток. Пишемо «начебто», бо там усі «гасударствєнниє» «крутелики», включно із Плотницький,  живуть  на «віджатому» – від посад і машин до маєтків зі спідньою білизною. Раніше Корнету  «пред`яв»  не кидали. Та раптом Ігор ІІ «втратив нюх», «заборзів»: почав наїжджати на Ігоря І. Загребущими ручками потягнувся до контрабандних потоків, встромив носа у розподіл московської гуманітарки.  Серед старих шакалів, отже, заявився молодий, з мертвою хваткою сталевих щелеп.  Ігор І, як вожак зграї,  вдарив по тих щелепах: через суд відставив Корнета з головного міліцейського місця, звинуватив його у «бєспредєлі».

Але Ігор ІІ хвоста не піджав, а люто вишкірився. Бо добре затямив, що літні тьорки Плотницького з «прем’єр-міністром» Геннадієм Циплаковим завершилися самоповішанням останнього в тюремній камері. За тодішньою версією «прокуратури», Циплаков не витримав мук совісті: його звинувачували у спробі державного перевороту. Мук совісті, схоже, не витримали і двоє циплаковських ребер, які при акті самогубства їхнього хазяїна «самовільно» зламалися….

Пам’ятав, «головміліціонер» Лугандонії Корнет і про смерть першого «голови ЛНР» Валерія Болотова. Сержант-десантник був ключовим виконавцем російського заколоту на Луганщині, захоплював управління СБУ й оголошував про «незалежність». А невдовзі заявив, що тимчасово звільняє посаду для Плотницького, щоб  підлікуватися. З московського «лікарняного» Болотов так і не повернувся. «Плотва» хижачкою-щукою не впускав його у рідне лугандонське болото.

Ображений Болотов «раптом» згадав, що командир терористичного загону «Зоря» Ігор Плотницький влаштовував провокаційні обстріли Луганська, внаслідок яких гинули мирні мешканці, і списував свої «геройства» на кровожерливих «київських карателів». Болотов обіцяв повернутися і створити замість комічних «ЛНР-ДНР» ще комічнішу «Новоросію». Сміх сміхом, але Плотницькому такі жарти не подобалися. Невдовзі Валерій Болотов помер від мук серця. Таки дійсно, краще б лікувався…

Отож, «головміліціонер» Ігор ІІ, Корнет, недовго думаючи, сам звинуватив Ігоря, І Плотницького у державній зраді і намаганнях злити «гасударство» «укропам». Ще й назвав кількох поплічників. А далі забарикадувався  на своїй міліцейській «малині» і, отримавши у підмогу донецьких «гвардійців» Захарченка, техніку та «вєжлівих чєловєчков» з Росії, заблокував «прокуратуру»  й «адміністрацію» Лугандонії.

Плотницький вирішив, що йому зарано брати приклад з Циплакова і Болотова, а тому героїчно дав дьору. Правда, як «агент київської хунти», мав би випірнути десь посеред України, але  приземлився у Москві. «Уплотніл» собою екзильних нахлібників Кремля: Януковича з Пшонкою, Азарова з Клименком, Царьова з Олійником та іншою не менш достойною зрадницькою «шушерою». Словом, полку «козлів» і «шлеперів» (визначення Януковича) прибуло.

І що характерно! При цьому наглому переселенні лугандонського пінчера до свого кремлівського государ-псаря «матушка-Расєя», мовчала, мов їй заціпило. Всезнайка Дмітрій Пєсков, прес-секретар Владіміра Путіна, спершу заявив, що в Кремлі нічого не знають про ситуацію у ними ж окупованому Донбасі. А пізніше ще раз відморозився: мовляв, приїзд Плотницького до Москви – то «не питання кремлівської адміністрації».

Питань не виникає і у нас. Бо й так зрозуміло, без їхнього мекання.

За Кремлівською стіною знають, що роздмухувати скандал зі шкідниками і зрадниками – значить внести у той список усіх донбаських служок. Можна й Плотницького зробити цапом-відбувайлом. На нього легко списати попередні провали «русского міра» на Донбасі, різні диверсії та вбивства. Але ж  тоді вийде «всеросєйская срамота»:  куди дивилися ФСБ і  ГРУ разом з кремлівським спецом по Донбасу Владиславом Сурковим? Це ж їхні дбайливі руки посадили на престол Лугандонії київського диверсанта. З іншого боку, роль «агента укропів»  запросто пасує й Ігорю Корнету. Хіба може його донька просто так вчитися у Харківському юридичному університеті? Хвісно, може –  якщо її батько зрадник Лугандонії і таємний патріот України! Втім неважко призначити у заколотники і донецького ватажка Олександра Захарченка. Обіцяв захопити Лондон, а чомусь удерся в Луганськ, поваливши «законний уряд» братньої «республіки». Таки діяв за вказівкою хунти!

Словом, як не крути – не виходять у Кремля пропагандистські фінти. Одне зрозуміло: Донбас переплавив «скрєпи Расєї» на шлак і погнав на Москву порожняк. А тому Кремль повернув той порожняк «взад»: призначив Плотницького «смотрящим» за Мінськими домовленостями. Мовляв, під ними його підпис, нехай домагається виконання тих угод. От вам із засвітилися руки моксельських наперсточників, яких, як ми чули, на Донбасі немає.

А як же заколот? Це ж виходить, що «укропський шпигун і диверсант» «Плотва», представлятиме «ЛиНиРи» у Мінську і далі шкодитиме благородній справі донбаських витязів у вовчих шкурах? Трішки почекаємо,  далі будуть нові зради і зрадники! Бо доведеться Ігорю Корнету як справжньому «пацану» «за базар відповісти».

На відміну від назви повісті та однойменного радянського фільму «Республіка ШКІД», де абревіатуру утворили від назви школи імені Достоєвського, наші «герої» представляють «республіки», якими правлять суцільні шпигуни і диверсанти. Суцільно-ШКОДЛИВІ.