Ось уже 21 рік поспіль 9 листопада відзначаємо День української писемності та мови. Дату обрано не випадково: за православним календарем цього дня вшанують пам’ять преподобного Нестора-Літописця.

За десятиліття державної незалежності України мовне питання не те, що втратило свою, а швидше навпаки: набралося нової «злоби дня». Відомий соціолог Ірина Бекешкіна констатує: «Українці, на жаль, не стали більше розмовляти державною мовою. Якщо 1992-го року українською говорили 37% громадян, то 2016 року – лише 42%. Але змінилося ставлення до української та російської мов. 1996-го на запитання «Як ви вважаєте, чи потрібно надати російській мові статус офіційної?» схвально відповідали 51% респондентів, «ні» – 33%, то вже 2016 року: «так» – 30%, «ні» – 55%. Однак різкої зміни щодо переходу на українську не сталося навіть після 2014-го».

Спробувала і собі пересвідчитися, наскільки актуальною є мовне питання для людей. А тому провела своє опитування, у перехожих.

І ось що почула.

Катерина Пащенко:
 –  Безперечно, у нас має бути одна державна мова –  українська. Як на мене, цим питанням часто маніпулюють. Це важливо, але не важливіше, ніж економічна, політична та воєнна ситуація у державі. Потрібно також розуміти, що ті, хто розмовляють російською, є не меншими патріотами, ніж українськомовні громадяни.

Максим Пінчук:
 –  Однозначно –  українська як державна мова. Натомість мовне питання – це надумана, роздута проблема.

Ірина Даценко:
– Державною в Україні повинна бути тільки одна мова – українська. Щодо дискусій, то це постійний передвиборчий політичний піар, заробляння голосів російськомовного електорату.

Анастасія Соболева:
– Вважаю, що державною мовою України можна бути тільки українська, без варіантів. Всі інші – це мови нацменшин. До дискусій про це ставлюся негативно. Звісно, враховуючи історичну ситуацію України, зрозуміло, звідки ці дискусії взялися. Проте, як на мене, це питання давно можна було вирішити. Тим паче зважаючи на сучасну політичну ситуацію в країні.

Ксенія Ковалова:
– Беззаперечно, державною мовою у нас має бути українська. А всякі дискусії лише дратують. Як для мене, надто багато про це розмов. Хоча у Швейцарії, наприклад, офіційними є німецька, французька, італійська та ретороманська, і чомусь немає дискусій. Вони живуть, працюють та насолоджуються. І там не обурюються на продавчиню супермаркету, через те, що та не знає одну із мов.

Юлія Набок-Бабенко:
–  Державною повинна бути українська мова. Українці мусять навчитися чути, говорити і діяти відповідно до почутого і сказаного. Через утиски одне одного гармонію не створиш.

Андрій Мирошніченко:
– Державною мовою України має бути виключно українська мова. І не лише тому, що про це зазначено у статті 10 Конституції України. Єдина державна мова – це запорука національної єдності, офіційної уніфікованості та сталого мовного розвитку. В усному чи неформальному письмовому спілкуванні всі мови мають право на існування. Ніхто не може заборонити людині спілкуватися її рідною мовою. Постійні дискусії, що точаться довкола мовного питання, – це гра словами й людськими почуттями, а подеколи й переливання з пустого у порожнє. Так, думка кожної людини є важливою. І хай кожен висловлює свою думку. Але державна мова України – українська.

Ольга Гордієнко:
–  Я за українську як державну! Але потрібно пам’ятати, що у нашій країні проживають люди інших національностей, що раніше мову нашу паплюжили, нехтували нею та нав’язували розмовляти російською. Таким чином, більшість наших предків спілкувались і спілкуються з нами російською. Але нам це зручно. Вважаю, що кожен із представників інших країн та національностей, хто проживає на території нашої держави, має знати українську і у державних установах розмовляти нею. З близькими, вдома, з друзями, нехай спілкуються своєю мовою, не бачу для цього жодних  перепон.

Катерина Євстратова:
–  Дискусії закінчаться тоді, коли всі зрозуміють, що врешті-решт все одно буде мова одна, державна, як у цивілізованих країнах. Бо самостійна країна не може бути у мовній залежності від інших країн, тим паче країни-агресора. Завжди дотримуюсь думки, що російська мова може бути тільки у розмовному просторі. Тобто ніяких меню у кафе, у виступах депутатів, у ЗМІ та на телебаченні. І майбутнє покоління потрібно привчати до того, що і у розмовному просторі гарно спілкуватися рідною мовою. Щоб для них російська мова була незвична у повсякденному користуванні.

Денис Левіков:
–  Вважаю, що через кілька поколінь українська мова буде використовуватись більшою частиною населення України. Незважаючи на все жахливе, що трапилось, події 2014-го року, та бойові дії на Сході, –  це зміцнило національну свідомість українців.

Наталя Сукач:
–  Немає мовного питання, є постійне акцентування уваги на ньому задля посилення конфліктів та відволікання від важливих питань українців.

Василь Михальчук:
– Підтримую лише автономізацію мов, тобто вивчення їх у школах, не більше. Мова державна – українська. А дискусії на тему мови організовуються певними політичними силами для розвалу державної політики.

*   *   *

Мовне питання в Україні для більшості опитаних – вигадана тема перед виборами, якою щоразу маніпулюють, за допомогою якої прагнуть розширити коло виборців. У всіх відповідях єдиною є думка: попри місце народження, мову, якою розмовляєш у побуті чи якою розмовляли батьки, молоді українці вважають: державною мовою у незалежній країні повинна бути українська.

Саме тому 9 листопада, в День української писемності та мови, багато свідомих наших громадян пишуть Всеукраїнський диктант єдності. Мова об’єднує всіх –  киян і одеситів, львів’ян і харків’ян… Мова – це наше автентичне зернятко калини. Тому, якщо вже й дискутувати про мову – то тільки про її поширення, розвиток, розквіт.