Під гаслом «Нє отдадім ні пяді родной зємлї!» Росія робить усе, щоб в інших країнах нагніталися політичні протистояння, дужчали відцентрові сили, множилися сепаратистські настрої. У Кремлі сплять і бачать роздроблений і розсварений Євросоюз. Адже нинішня євроспільнота жорстко обстоює (економічними санкціями й потугою Північноатлантичного альянсу) непорушність кордонів, встановлених після Другої світової війни.  Така міцна спільнота, звісно,  створює російським загарбникам серйозні економічні й геополітичні проблеми. Тому Росія в особі путінського режиму звернулася до звичної для неї дипломатії цезаризму: «Розділяй і володарюй!»

Як не прикро це визнавати, але Кремль має підстави для оптимізму. Не без участі його агентів упливу вдалося брекзитом відколоти від Євросоюзу Великобританію, посилити промосковські впливи в Угорщині, влада якої повелася недружно (навіть нахабно) не лишень до України, а кинула виклик чинним нормам ЄС. Донедавна спостерігалася  відверто проросійська  політика керівництва Молдови.  Вже мовчу про Білорусь…

Російська агентура дедалі нахабніше дає про себе знати в Польщі. Поки це спровоковані наруги над пам’ятниками від імені «українських націоналістів», ретрансляція деякими польськими політиками  «русскоміровского» переоцінювання історії… Але де гарантія, що російські агенти впливу не  підступлять до першого ешелону польського керівництва? Так близько, що почнуть розхитувати стратегічне українсько-польське партнерство…

Віковий ідеологічний вплив, із ренімацією бородатої тези про «ізвєчную благодарность братушек русскому полководцу Суворову – освободітєлю Болгарії», Росія втримує у цій балканській країні. До слова, в болгарській мові й досі поняття «Русь» і «Росія» тотожні. І ніхто не збирається вносити зміни, аби роз’єднати їх задля історичної правди.

А хіба можна не зважати на те, як Москва використовує нафто/газодолари для прямого підкупу європейських політиків? Приклад із колишнім канцлером ФРН Шрьодером – тільки видима частина «айсберга»…

А це вже свіжа новина: парламент Республіки Сербської (РС), державного утворення у складі Боснії та Герцеговини, 10 грудня проголосував за низку кроків, спрямованих на вихід з державних інституцій цієї балканської країни. Депутати започаткували  процедуру виходу РС зі складу Збройних сил і служби безпеки, податкової та судової систем Боснії та Герцеговини. Парламентарі РС також ухвалили декларацію, де визначено, що «всі закони, введені міжнародним високим представником Боснії, є неконституційними».

Сепаратистська риторика керівництва Республіки Сербської спричинила в Боснії та Герцеговині затяжну політичну кризу. Наростають побоювання, що мирну угоду, завдяки якій припинилося кровопролиття 1992-95 років, може бути зруйновано. Посольства США, Британії, Франції, Німеччини та Італії, а також представництво ЄС опублікували спільну заяву, назвавши ухвалу парламенту Республіки Сербської «додатковим кроком ескалації».

«Порохова діжка Європи» – саме так майже 150 років тому охарактеризував Балкани перший канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк. Багато років ЄС вкладав зусилля та чималі кошти у «розмінування» цієї діжки. Проте, схоже, все вкладене змарновано. Стара фраза Бісмарка знову стала до болю актуальною.

Гострі й нерозв’язані проблеми є практично в усіх державах Західних Балкан.

Лідер боснійських сербів Мілорад Додік, навчений і заохочений росіянами, неодноразово погрожував вийти з інституцій державного рівня, описуючи Боснію як «експеримент міжнародної спільноти» і «неможливу, нав’язану країну». Протягом багатьох років Додік виступав за відділення Республіки Сербської, за те, щоб вона стала частиною сусідньої Сербії. Тепер, очевидно, цей план починає втілюватися у життя.

Для Москви Республіка Сербська як і Сербія залишаються відвертими і безперечними союзниками на Балканах. Тому Росія охоче поставляє туди зброю, готує бійців спеціальних підрозділів поліції, підтримує праворадикальні напіввійськові формування, всяких там «Нічних вовків», «Козаків» тощо. Російські медіа, передовсім «Царьград-медіа група», за участю російської та сербської православних церков намагаються русифікувати місцеве населення у всіх смислах. Тут варто згадати  вояжі представників сербського уряду і лідера політичної партії «Третя Сербія» Мирослава Паровіча до окупованого Росією Криму в грудні 2014 року, активну участь озброєних сербських «ополчєнцев» у війні проти України на окупованому Донбасі…

Так скалося, що наша країна стала основним плацдармом у глобальній війні демократії з автократією, закону – з імперським свавіллям, права – з протиправ’ям. Чому Україна? Бо саме нам кремлівський диктатор і його камарилья намагаються нав’язати ідею федералізації (читай – роздроблення).  Кожен успішний крок нашої держави східний сусід сприймає як особисту поразку чи втрату. Бо Україна, відстоявши власне право на державницьку самодостатність і геополітичну ідентичність, уже своїм існуванням в системі цивілізаційних координат спроможна без війни розвалити московську тюрму народів – цей колос на підпірках авторитаризму, брехні та ментальності «гопника».