«Все життя шукаю найкоротшу дорогу до народної пісні, понад двадцять літ, оббиваючи пороги, шукаю шляхів до України, до дружби з нею, – сповідався Миколі Кагарлицькому керівник відомого Кубанського козачого хору Віктор Захарченко (журнал «Дніпро», 1989, № 11) . – І ось ця дружба, вірю щиро, засвітилася мені насправді. Це для нас, кубанців, украй потрібно, бо звідси коріння чорноморських козаків, які після зруйнування Катериною II Запорозької Січі оселились на Кубані. Це потрібно і вам, бо на нашій землі – частка вашої-нашої історії».

Письменник  надто емоційно сприйняв це зізнання: «Я глибоко увірував у щирість цих слів Віктора Гавриловича, життя якого запліднене і опромінене кубанською піснею, справжнього патріота рідного краю. І бачу його в когорті таких же будителів національного духу, як скульптор-народознавець Іван Гончар, як наш зодчий музейної справи Михайло Сікорський, як подвижник народної пісні в багатоликому Києві Леопольд Ященко, яких і вогонь неправди не здатен був спопелити у роки сумнозвісного застою, і бурхливі зливи підлоти безсилі були змести з раз і назавжди обраної путі».

Якби то… Нині художній керівник Кубанського хору, лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1990 р.), народний артист України (1994 р.) Віктор Захарченко  – член Патріаршої ради з питань культури. У Кириловому відомстві переймається «сохранением русского языка, изменением системы преподавания литературы», позаяк, за його словами,  «в школьной программе уделяют большое внимание иностранным языкам, тогда как русский язык уходит на второй план». Що ж зостається од українського на Кубані? Анічичирк.

Як на козачка, не дивно: набирає бали, аби засвідчити свою лояльність до путінського режиму. В березні 2014-го, коли Росія окупувала український Крим, «худрук» Захарченко поспішив поставити свій підпис під відкритим листом російських «дєятелєй культури» на підтримку загарбницької політики  кремлівського фюрера.  Ще й особисто від себе нагнав страху на сайті Кубанського козачого хору:

«…Восточные районы Украины поднялись, вышли с лозунгами против нацизма, ибо те кадры, которые мы видим по телевидению, они чудовищные. Расстрел «Беркута», открытая угроза всем русским — смотришь с ужасом: неужели это правда?.. Поэтому юго-восточные районы Украины, видя, что грядет беда, в качестве самообороны встали на защиту собственной жизни… И вполне естественно, что Крым обратился к президенту России с просьбой защитить население полуострова, на котором люди веками жили в России (навіть раніше, ніж туди поткнулися були греки? – Авт.), он до 1954 года не принадлежал Украине, а теперь люди, как заложники, оказались в опасности».

За «раболєпіє»  глава окупаційного режиму Криму Сергій Аксьонов нещодавно щедро віддячився: вручив  «особо отличившимся казакам часы за активное участие в обеспечении правопорядка при подготовке и проведении в 2014 году референдума и в честь второй годовщины присоединения Крыма к России». У дефіляді, що відбулася  «по  случаю» в Краснодарі, марширував і  вимуштруваний нинішнім Захарченком «защитник Отечества» – підрозділ Кубанського козачого хору.

 Парадоксально, що той парад був приурочений  до 25-ї річниці прийняття закону РФ про реабілітацію репресованих народів. До них губернатор Краснодарського краю Веніамін Кондратьєв зачислив місцевих козаків, котрі «всегда там, где «горячо», где людям нужна поддержка. Мы увидели это в Крыму. Когда родным по крови, по духу, по вере крымчанам потребовалась помощь, казаки не медлили ни дня».

Отож, після сталінського режиму, вони повторно допомогли путінському репресувати корінний народ – кримських татар. Далі пішли «освобождать» Донбас. А якщо з Кремля дадуть команду «обеспечить правопорядок» на решті території України?..

Сумно, що інших шляхів до неї, «оббиваючи пороги», вже не шукає Захарченко, носій пам’ятного знаку «Маршал Жуков, защитник России». Тепер у нього – інші орієнтири.

Зокрема,  гордиться, що хор мав «особую честь услаждать» піснями учасників саміту Шанхайської організації співробітництва в Уфі. А за тим  виступав на міжрегіональному фестивалі слов’янського мистецтва «Русское поле» в Царицині, куди кубанців особисто запросив  Московський патріарх Кіріл. Від того Захарченко почувався на вершині щастя: «Что интересно, что есть не только приглашение, но есть даже пожелание. Большая просьба. И удивительно, потому что она идет от патриарха. Чтобы обязательно спели “Распрягайте, хлопцы, коней”».

Що ж, розпрягайте, хлопці, якщо зверху велено. Здається, таки приїхали. Та й головний «художній» фурман, блукаючи, помітно притомився.