До війни багато молодих людей в Україні уявляли своє майбутнє як чітку траєкторію: обрати спеціальність, здобути освіту, диплом, знайти стабільну роботу і поступово будувати кар’єру. Війна кардинально змінила цю логіку. Тепер у фокусі не стабільність, а сенс. Не «престижна робота», а внутрішня опора.

Відколи сирена повітряної тривоги, увійшовши в наш побут, стала його «фоновим звуком», дедалі більше людей схиляються до думки, що самореалізацію не обов’язково пов’язувати з офісом, дипломом і «кар’єрним зростанням». Тепер словосполучення «знайти себе» набуло іншого сенсу: для багатьох це спроба відшукати опору, внутрішню чи зовнішню, зробити щось корисне, не втратити зв’язок із собою.

Війна підняла на поверхню реальні проблеми суспільства, і молодь це враховує. Професійний вибір тепер значно глибший, ніж просто «зарплата» чи «стабільність». Молоді шукають відповідь на питання: «Чим я можу придатися, допомогти?»

Зростає інтерес до гнучких і мобільних професій: ІТ, дизайн, SMM, аналітика. Умовна «віддаленість» і можливість адаптуватися до будь-якої ситуації – ключовий плюс у нестабільному середовищі. Але й ці сфери переосмислюються: працювати «в ІТ» заради статусу – вже не самоціль. Важливо, щоб робота мала сенс і не суперечила особистим цінностям.

«Класична» модель успіху втрачає актуальність. Усе більше людей обирають альтернативні шляхи: онлайн-курси, самоосвіту, практичний досвід і стажування. Подекуди це важливіше, ніж диплом. Подкасти, блоги – як нове джерело орієнтації; звʼязки та знайомства – як спосіб увійти у сферу мрії.

Війна загострила відчуття невпевненості, але водночас і загартувала. Молодь стала гнучкішою, вчиться швидко реагувати на зміни. Але й більше тривожиться, відчуває страх. За даними Міністерства освіти і науки України, 31-37% учнів та учениць почуваються однаково спокійно та тривожно, 12% мають сильний тривожний стан.

Психологічна ціна пошуку себе в часи війни висока. Молоді люди часто опиняються на роздоріжжі між намірами бути корисними й постійним відчуттям тривоги, виснаження, провини. Стрес, втрати, вимушена міграція чи життя під обстрілами формують геть інший досвід дорослішання, не довоєнний.

Самореалізацію у таких умовах стимулює бажання не лише розвиватися, а внутрішньо вижити. Робота, навчання, творчість, волонтерство – це можливість триматися за щось стабільне, осмислене, за те, що дає відчуття контролю. У багатьох це перетворюється на особисту терапію: через дію – до внутрішньої рівноваги.

Так, через тиск соціальних мереж і високі очікування молодь часто наражається на вигоряння, самокритику, страх помилитися. У цій новій реальності вчитися приймати себе, діяти крок за кроком і дозволяти собі змінювати напрям – так само важливо, як і мати мету.

Самореалізація – це не фінальний пункт призначення. Це постійний процес, рух до себе, попри все, що відбувається навколо. Кожен, хто робить цей крок, формує нову культуру сили, гнучкості й усвідомленості.