«Ми, українці, з колиски
стаємо націоналістами,
якщо матері співають нам
українські колискові.
Тому нас перевиховують
у концтаборах»

Володимир Івасюк

«Лист п’ятдесяти п’ятьох» буквально розірвав уявний спокій довкола «мовного питання» у вітчизняному телерадіопросторі, соціальних мережах. Мовляв, Міністерство культури хоче 75 відсотків контенту на радіо зробити українськомовним. І де? В Туреччині, Росії, Франції? Ні, таке «неподобство» мінкультівці на чолі з віце-прем’єром В’ячеславом Кириленком, виявляється, збираються утнути… в Україні: їх, бачте-но, не влаштовує, що в ефірі вітчизняних радіостанцій на одну пісню, яка звучить державною солов’їною припадає вісім російськомовних шлягерів.

55 виконавців і музичних груп виступають проти ухвалення законопроекту № 3822, який передбачає квотування частки україномовної музичної продукції в радіоефірі. Про це гучно заявила прес-служба Незалежної асоціації телерадіомовників. «Музиканти закликають авторів законопроекту, а саме: міністра В’ячеслава Кириленка, а також народних депутатів Олега Медуницю, Ігоря Артюшенка, Івана Крулька і Олега Ляшка переглянути свою позицію і відкликати такий законопроект з парламенту. Також українські виконавці закликають народних депутатів, парламентські фракції та групи не підтримувати цей проект під час його голосування в першому читанні», – йдеться у повідомленні. Там же зазначається, що «серед тих українських музикантів, які категорично проти додаткового квотування в ефірі радіостанцій – народні та заслужені артисти України, переможці українських та міжнародних фестивалів: Сусана Джамаладінова (Джамала), Ірина Білик, Віктор Павлік, Тіна Кароль, Віталій Козловський, гурт Lama, Наталія Могилевська, гурт The Hardkiss, Злата Огневич, гурт «Бумбокс», Олексій Потапенко (Потап), Руслан Квінта, Світлана Лобода та інші». Дивно, що цей «список» не очолюють народні артистки Таїсія Повалій та Кароліна Куєк (Ані Лорак).

Чому українофоби зчинили отакенний рейвах? Та й підписи збирають у «дивний» спосіб. Казкар та учасник київського гурту «Вій» Сашко Лірник взагалі ставить під сумнів автентичність деяких із них: «Я був на зустрічі із представниками радіо, які заздалегідь підстрахувалися цим листом від «українських музикантів». Взагалі повний капєц: вдумайтеся – українські музиканти проти українських пісень на радіо! А найцікавіше було, коли я тут же перед цими брехливими мордами подзвонив одному з «підписантів», і він сказав що нічого подібного не підписував, а підписав звернення, щоб не закривали радіостанцію! Отак добуваються ці «підписи». Та й, зрештою, дивно було б, якби російськомовні «творці» виступали б за українське».

Чому тут дивуватися, якщо у списку підписантів 43 співають повністю або переважно російською, 7 повністю або переважно англійською, а переважно українськомовних «протиквотників» знайшлося лише 5. Представники радіоіндустрії та продюсери, які виступають категорично проти  законопроекту 3822, постійно наголошують, що квота українських пісень складатиме 75 відсотків. При цьому забувають додати, що йдеться про 75% від обов’язкового 50-відсоткового контенту українського виробництва. Тобто реальна цифра обов’язкового україномовного контенту – близько 37,5% від загалу.

Але підґрунтя скандалу значно глибше. У парламентському комітеті з питань свободи слова та інформації добігає кінця робота над проектом закону «Про аудіовізуальні послуги». Він має замінити чинні закони «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» та «Про телебачення і радіомовлення». Судячи з дискусії, що розгорнулася довкола нового законопроекту, представники громадськості і телерадіоіндустрії стоять на принципово протилежних позиціях з низки ключових питань, зокрема і щодо мови.

Як зазначає інтернет-ресурс «Деловая столица», телерадіоіндустрія готова на будь-які хитрощі, аби зберегти російське мовлення. Захищаючи грошові інтереси, вона робить вигляд, що турбується про глядачів і слухачів. Тобто, російська мова в ефірі пахне грішми.

Натомість на одному з провідних телеканалів вийшов відверто замовний матеріал про «цензуру, диктатуру і знищення українського радіо», аргументуючи засилля чужомовного контенту «світовим досвідом».

Але досвід інших країн свідчить якраз про ефективність квот як інструменту підтримки національної культури і мови. Як зазначають активісти Громадянського руху «Відсіч», квотування телерадіоефіру в тій чи іншій формі застосовують у багатьох країнах: Латвії, Естонії, Нідерландах, Хорватії, Угорщині, Румунії, Ірландії, Албанії, Словенії, Великобританії, Індонезії, Аргентині, Венесуелі, Чилі, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, ПАР тощо. Якщо у відсотках від загалу, квоти для пісень рідною мовою ефективно застосовуються в Польщі (33%), Франції (40%), Португалії (25-60%), Німеччині (25%) тощо. Потреба у квотах на радіо – проблема планетарного масштабу – по всьому світу мовники задля більшого прибутку прагнуть транслювати якомога більше «міжнародних хітів», забуваючи про своїх вітчизняних виконавців, мову своєї країни, зрештою – про національні інтереси. В Україні дисбаланс у радіоефірі значно ускладнюється інформаційною агресією Росії. Зрозуміло, це потребує рішучішої реакції української влади.

Соціальні мережі буквально вибухнули: «Українців втягують у парадоксальну дискусію з приводу квот на українську пісню на українському радіо. Парадокс полягає в тому, що деякі співаки та функціонери від медіа-бізнесу (багато з них українські виключно за назвою країни, де проживають і заробляють гроші) чинять спротив захисту українського інформаційного та культурного простору. Нонсенс!», – обурюється Маркіян Лубківський і далі додає: «Треба припинити істерику та шкідливе лукаве загравання перед російською мовою і українськими громадянами, які нею користуються. Чистим популізмом і спекуляцією є твердження про «стояння на Майдані і воювання на Сході». Переконаний, що шлях до міжнаціональної терпимості і гармонії лежить через створення потужного українського національного осердя і забезпечення прав усіх тих, хто говорить іншими мовами».

«Неймовірну Квітку Цісик ви не почуєте на наших численних комерційних радіостанціях. Як не почуєте там і артистів середнього покоління України, тих, у чиїх піснях бринить непідробна любов до своєї глибинної пісенної традиції. Саме вона – традиційна українська пісня затаврована страшним словом НЕФОРМАТ і ось уже майже 20 років змушена виживати у вузеньких інформаційних резерваціях і гетто», – з сумом констатує народний артист України Анатолій Матвійчук. – «А що ж тут поганого скажете ви, попит диктує пропозицію! Так, безумовно, але варто сказати кілька слів і про тих, хто не одне століття формував цей попит для українців. Уся культурна історія нашого народу останніх 300 років – це постійна виснажлива боротьба за виживання на тлі нескінченних царських указів про заборону української мови і жорстке насадження російщини в усіх сферах життя».

Як зазначає Матвійчук, не встигли в Києві пройти слухання, організовані Міністерством культури України, присвячені проблемі квотування українського продукту в нашому ефірі, аби хоча б половина творів там мала українську природу, як тут-таки антиукраїнські сили «погнали хвилю». Почали малювати якісь графіки і цифри, переконувати в недоречності такого закону, розгорнули інформаційну кампанію і – найбридкіше – поставили під свої знамена багатьох артистів, яких через їхню колабораціоністську позицію тепер важко називати українськими.

«Вкотре я запитую себе, як усе ж піднялася рука підписати ось таке відверте антиукраїнське звернення? Адже воно нівелює зусилля всіх українських патріотів, які гинули і гинуть по засланнях, таборах і тюрмах, а нині ще й на фронтах АТО. Невже не зрозуміло, що саме інформаційний простір – це лінія фронту в чистому вигляді, а така меркантильна позиція підписантів – це колабораціонізм чистої води. Не можна виступати в госпіталях перед воїнами, а потім загравати з їхніми убивцями! Не можна віднімати у країни шанс захищати власну культуру, стаючи на сторону її кривдників… Після підпису в цьому ганебному документі, за яким стирчать роги і копита його власників, як можна буде говорити, про свою приналежність до українства, коли ви, по суті, заклалися душею і скріпили свою угоду кров’ю? А кров людська не водиця…», – підсумовує Анатолій Матвійчук.

Ідею мовного квотування контенту радіостанцій підтримують, зокрема, Антін Мухарський (Орест Лютий), Олександр Ярмола (гурт “Гайдамаки”), Володимир Шерстюк (гурт «Kozak System»), Тарас Компаніченко (гурт «Хорея козацька»), Сашко Лірник, Євген Романенко (гурт «ТаРута»).

Наступ на українське слово спостерігається не лише у музичному радіомовленні, а й у інформаційному. В лютому кореспонденти «Радіо Свобода» в чотирьох областях на Півдні, Півночі, Заході і Сході України провели експеримент – прокрутили шкалу приймача й послухали, якою мовою звучить радіоефір. Скрізь частка українського радіомовлення була меншою за чверть! Причому, частка мовлення українською на Сході і Півдні країни виявилася вдвічі більшою, ніж на Заході та Півночі!  У Слов’янську – 25%, Запоріжжі – 20%, а у Чернівцях, Чернігові – 11% і 10% відповідно.

Антін Мухарський (Орест Лютий) відверто намалював перспективи російської експансії. І не лише мовної: «Спершу співають Гріша Лєпс, Любе і Стас Міхайлов, а потім до нас приходить Гіркін з автоматом і каже: здєсь русская зємля, здєсь русскіє пєсні поют».

Ось такі можливі наслідки «русского маршу» в українському медіапросторі. Ви над цим не замислювалися, пані і панове «протиквотники»?

*   *   *

Мовне питання – річ небезпечна і легкозаймиста. І жонглюють ним, як правило, свідомо. Така собі «операція прикриття» від «наперсточників»-політтехнологів. Згадайте хоча б мовний майдан 2012-го. Скільки емоцій, боротьби, протестів, уваги суспільства. А в цей час, «без шуму і пилу», тишком-нишком ухвалили вкрай потрібний для клептократів закон про державні закупівлі. І таких прикладів у нашій новітній історії чимало. Може і нині такими ось маніпулюваннями та протестами хтось укотре силкується відвернути увагу суспільства від торгів на печерських пагорбах?