Майже під завісу нарешті спромігся оглянути «Наїв вільний» – понад три сотні, як було зазначено в анонсі, «унікальних творів українського наївного мистецтва з колекції Фонду Миколи Бабака», виставлених у Національному центрі «Український дім».

Йшов на ці оглядини з певною пересторогою. Навіть назва викликала сум’яття: хіба творчість, навіть наївна, може бути не-вільною? Якщо так, то це вже не мистецтво, а ремесло.

Всі ці загальновідомі мальовані сюжети про козаків і дівчат біля криниці, голуби з лебедями, не кажучи вже про русалоньок, на яких маляру-мастакові «можна більше заробити»… І де та грань, те лезо бритви, яким митцеві-аматору слід пройти, щоб витворити хай і «примітивне», але мистецтво, а не кітч?

Дві години мандрів залами Українського дому пролетіли непомітно. Три начебто різні напрями творчості органічно поєднано цілісною експозицією. Строгий, майже середньовічний аскетизм народної ікони, притінена сепія, мовби порох давнини столітніх сільських світлин…

Але найбільше вразив барвистий калейдоскоп добірки народної картини: мальованої, вишитої. Як певний, можливо, й підсвідомий, протест проти жахів людожерного лихоліття не такої вже далекої минувшини.  Як щире прагнення бодай у цих фантазіях творчості бути вільними. Наперекір колгоспному покріпаченню, попри голодомори репресії, війни.

Важко не погодитися з організаторами виставки: «Наївне мистецтво, створене невідомими майстрами, вирізняється свободою від канонів, безпосередністю, яскравою індивідуальністю та щирістю, яка відкриває нові способи бачення світу». Професійні митці шукають художньої форми, часто важко, болісно. А творцям народної картини, «наїву» вона зазвичай просто дається з небес. Як птахам рятівні крила.

… Хрещатик зустрів вечірніми вогнями і міським гомоном, оглушливим після музейно-храмової тиші Українського дому. Йшов, а перед очима стояв лик спрацьованої похмурої жінки. Як типаж, як збірний образ важкої долі українки повоєнних часів.

А поруч – сімейний портрет на тлі рідного обійстя. Тато, мама, дівчинка… Справжня ідилія. Якби не підпис, з роком народження картини: 1933…

«Отака історія рідного народу». В образах «вільного наїву»…

Враження від побаченого в Українському домі напевне наклало відбиток на сприйняття ще одного вернісажу, цього разу цілком сьогочасного, ще й із царини фотомистецтва. Того ж таки вечора галерея «Моді» столичного середмістя представила експозицію «Ваша фотовиставка. Січнева2»: пів сотні творів чотирнадцяти авторів –  професіоналів та аматорів.

Як зізналася одна з учасниць, котра пережила жахіття рашистської окупації, опанування азів фотомистецтва для неї – це насамперед інструмент арттерапії, аби відволіктися від пережитого…

Історія України в образах ХХІ століття…