Відважні та сильні духом… Щороку, ризикуючи власним життям, рятують тисячі душ. Бути героєм у мирний час непросто. Що не скажеш про воєнний. Але для рятувальників немає кращого чи гіршого часу, у них є лічені хвилини й чужі життя, котрі чекають на допомогу.

Владислав Сидоренко – молодший сержант 56 державно-пожежної рятувальної частини, що у Броварах на Київщині. Йому 22 роки, нещодавно у Харкові закінчив факультет оперативно-рятувальних сил Національного університету цивільного захисту України.

Його вітчим – полковник у відставці Головного управління ДСНС Київської області. Саме він заклав любов до професії: з дитинства Владислав мріяв стати пожежником.

– В пожежній охороні працюю вже 3 роки, – починає розповідь Владислав. – Для мене ця робота відносно нескладна, бо тут працюють люди, котрі пишаються своєю роботою.

Їдучи на пожежу, не знаємо, яка там ситуація, у нас є обов’язок врятувати людей і їхнє майно, якнайшвидше побороти вогонь і надати постраждалим першу медичну допомогу. Це мій обов’язок. Іноді на пожежі доводиться нехтувати технікою безпеки, бо вогонь не питає як нам зручно.

– Війна внесла у вашу роботу якісь зміни?

– Кількість пожеж не збільшилась, але вони виникають на масштабних об’єктах. У нас змінився графік роботи, перших 30 днів теперішньої активної фази війни, працювали добу через добу, на зміну заступало по два караули, а всього їх чотири. Зараз працюємо за графіком дві доби робочі, шість вихідних і заступає один караул. Була складність на одній із пожеж, коли горів порошковий завод. У пожежних гідрантах не було води, тому що від ракетного удару було пошкоджено водопостачання, і ми набирали воду з найближчих водойм. Труднощів з обладнанням немає, бо до нас привозять гуманітарну допомогу: пожежні машини, рукави, інше обладнання. І їжу.

– Вам довелося діставати тіла загиблих після ракетних обстрілів. Який емоційний стан після таких втрат?

– Емоційний стан, зараз просто ніякий. Дуже шкода дітей, жінок, молодих хлопців, які загинули просто нізащо в Бучі, Ірпені, Маріуполі, Одесі, інших містах, де це траплялося. Хочеш забути це як жахливий сон і зробити зараз все можливе, щоб наступне покоління, твої майбутні діти цього не побачили.

– У яких місцях будинку люди можуть врятуватися при влученні ракети, наскільки надійними є бомбосховища?

– Так, є місця, їх декілька. Перший спосіб – правило двох стін: потрібно стати в куточок кімнати якомога далі від вікон, якщо є каска – надіти на голову, якщо каски немає – підійде глибока каструля. Другий спосіб – лягти у ванній. Третій – стати у дверний проріз. Щодо надійності бомбосховищ, конкретної відповіді дати не можу. Якщо це буде пряме влучення, шанси врятуватися 50 на 50. Коли ракета падає поблизу, сховище рятує від вибухової хвилі й осколків. На жаль, більшість бомбосховищ в наших містах не обладнано для ударів ракет, які наносить Росія.

Україна пишається нашими захисниками, рятувальниками, вогнеборцями. Вони щодня, попри складні умови, ризикуючи собою рятують життя і майно тисяч людей.