Кажуть, усі творчі особистості не від світу cього. «Божевільні риби» – так пойменували свою літературну майстерню студенти одного зі столичних вишів. І хоча й назвалися «рибами», не німують, а навпаки – заявляють про себе на повен голос. Про роботу творчого об’єднання говоримо з його керівницею Інною ГАЛАК, доценткою кафедри української літератури університету.

– Інно Петрівно, як народилися «Божевільні риби»?

– Нашій майстерні два роки. Хоча на нашому факультеті української філології традиція давня студентських гуртків. Ще письменник Юрій Збанацький, тодішній декан, у повоєнний час згуртував молодь, що прагнула творити словом. У різні періоди гуртком керували професор Орлик, пізніше – поет Андрій Демиденко… А «Божевільні риби» об’єдналися вже при Центрі культури і мистецтв університету. Згуртували студентів, які пишуть у різних жанрах, але не знають, як про себе заявити.

–  А як обрали назву для майстерні?

– Це теж форма заявки про себе: щоб назва запам’ятовувалась і водночас була пов’язана з мистецтвом. З-поміж різних варіантів «Божевільні риби» видалися найближчими до задуму нашого об’єднання. Назву запозичили у Богдана-Ігоря Антонича, з його поетичного циклу« Зриви й крила». Там є сонет «Божевільна риба» – про притягальну силу поезії, яка змушує самотню рибину щоразу випірнати з холодної глибини, щоб побачити сонце. А сонце – це ж творчість,  мистецтво,  натхнення! І щоб відчути його красу, риби-митці мають не боятися  обпектися його промінням, щоразу вириватися «з сірини» у простір творчої фантазії. У цьому сенс нашого «божевілля».

– А що на меті? Навчити студентів римувати? Підготувати до вступу у Спілку письменників?

– Коли створювали майстерню, звернулися до студентів з таким закликом:

«Наш проєкт для тих, хто шукає свій власний шлях в літературу.

   Якщо ти, як Богдан-Ігор Антонич, «божевільна риба», котра хоче вирватись з-під товщі води буденності,

і, як Сергій Жадан, пронизливо відчуваєш присмак поетичної одержимості, що спонукає: «лети, рибо, лети»,

   якщо ти – «говорюща риба», то, як і Емма Андієвська, добре знаєш, що така «риба відрізняється від інших тільки голосом»,

   якщо твоє серце, як у Івана Світличного, для куль і для рим,

   якщо ти той/та, кому належиться, як Оксані Забужко, проходити крізь стіни;

   якщо ти, як Юрко Іздрик, знаєш, що словом також можна любити,

– тоді це для ТЕБЕ!»

Власне, в цих словах ми й означили мету літмайстерні. Так, хотіли згуртувати людей, споріднених духом, не дати талантові загубитися у вирі життя, допомогти вийти на ширші обрії, познайомитися з письменниками, критиками, видавцями, взяти участь у проєктах, фестивалях тощо.

– Як відбуваються ваші зустрічі?

– На заняттях читаємо твори, обговорюємо, аналізуємо. Студенти надсилають мені свої поезії, прозу… До нас приходять письменники, часто влаштовуємо презентації. Я завжди прошу наших гостей не тільки поділитися своїми здобутками, але й послухати початківців. Цінуємо їхні поради. Багато уваги приділяємо теорії, творчості окремих митців, їхнім книжкам. Займаємося і перекладами. Слідкуємо за літературним життям Києва, за можливості беремо участь у різних проєктах.

А взагалі зустрічі наші дуже теплі. Майстерня – те місце, де ми почуваємося затишно. Чаюємо з тістечками, жартуємо, святкуємо дні народження. Організовуємо цікаві екскурсії. Найпам’ятніша – в Ніжин. Тут вперше взявся за літературне  перо Микола Гоголь, звідси родом поет і прозаїк, критик із світовим ім’ям, Шевченківський лауреат Ігор Качуровський. На околицях Ніжина відбулася славнозвісна Чорна рада, відома нам за однойменним твором Пантелеймона Куліша.

Ведемо літературні сторінки в соціальних мережах, особливо актуальними вони стали у час дистанційного навчання. А от  презентацію літературного збірника «МореСлово» відклали на осінь. Це для нашої майстерні знакова подія. У ньому підсумовуємо перший рік літературної роботи. Збірник вийшов за підтримки університету.

– Інно Петрівно, творчість – це  тяжка праця чи більше талант ?

– Гадаю, що талант без праці, без саморозвитку ніколи не заявить про себе на повну силу. Люди, які працюють над собою, завжди мають більший шанс. Митець має «включитися» у свій час, свою добу, розумітися на явищах, процесах, він повинен бути «підкованим». Щоб «продукувати», одного натхнення замало – треба бути багатоманітним, цікавим, глибоким. Такими не народжуються, такими стають завдяки навчанню і наполегливій праці. От тоді талант «грає». Вчу гуртківців ретельно працювати зі словом. Пошук слова, образу, ритму, рими дуже захопливий. І це теж праця.

– Порадьте початківцям, як розвивати свої  творчі задатки?

– Повторюся, найперше – праця. Але однозначного рецепту ні я, ні хтось інший навряд чи знає.  Може це звучатиме банально, але треба багато читати, працювати над собою. Дуже важливо спілкуватися, обговорювати твори, але при цьому треба бути сприйнятливим до критики, щоб хтось тебе чув і щоб ти чув інших. Сподіваюся, наша майстерня стане для багатьох першим кроком в літературу. А якщо для когось і не стане, якщо хтось реалізує себе в чомусь іншому – немає  біди, адже час, проведений у колективі однодумців, не минеться марно. Бо той час посвячений не тільки літературі, але й дружбі, щирому спілкуванню. Разом розвиваємо і розвиваємося.