Ті, хто організовує різні імпрези в столичних п’ятизіркових готелях рівня «Хілтона», не тільки вельми щедрі та гостинні, а й дуже передбачливі. Навіть, якщо ця імпреза не святково-розважальна, а робоча, суто ділова, як от недавня конференція «На шляху до відкритої та обґрунтованої земельної реформи». Бо, пірнувши в усе ще екзотичну для нас європейську атмосферу побутової зручності і психологічного комфорту, коли готельні працівники – від охоронця і до адміністратора – не дивляться крізь тебе, а радо бачать тебе, більше того – готові тобі допомогти, підказати, показати, навіть провести тебе туди, куди тобі треба, – так от, у цьому острівці західного цивілізованого побуту і людської уваги ти мимоволі розслабляєшся, забуваєш усе, втрачаєш пильність і нескромно переповнюєшся одним-єдиним бажанням: «Щоб я так жив».

«Єдиномисліє»?

Бачу в цьому явний слід продуманої стратегії-тактики організаторів. Хай там що, а маю право на таке припущення, позаяк не вперше на такій діловій розмові – в затишному конференц-залі, нафаршированому усіма необхідними засобами відео- та аудіокомунікації, з мудрими спікерами, шанованими гостями із влади та поважними експертами з Європи, з показною інфографікою на екранах, більш-менш чітким синхронним перекладом у навушниках,  іменними бейджиками та індивідуальною папушею помічних матеріалів при обов’язкових ручці та блокноті у течці. І звісно ж, з традиційною «кавою-брейк», столиками «а-ля фуршет» і догідливими офіціантами у перервах… На моїй пам’яті усі ці поважні, а головне бездоганно підготовлені конференції останніх років, де мав приємність бути, стосувалися однієї теми: коли і як дати старт повномасштабному ринковому обігу української землі. Вже легко пізнаю їхніх учасників, бо то зазвичай одні і ті ж обличчя, на якомусь етапі вже наперед прочитував їхні спічі та вгадував аргументи – так часто вони повторювалися і так рясно цитувалися всякими мас-медіа та журналістами, включно зі мною. І головне – оте добре зорганізоване «єдиномисліє», коли кожен мудро каже про своє, але усім загалом дружно просувають одну думку – ту, яку доконче слід просувати.

Та цього разу щось таки не зрослося. З виду, звісно, все було о’кей, як добре заведений годинник, але помітні деталі свідчили про те, що не все так склалося, як гадалося. Не прибули анонсовані програмою конференції народні депутати Олексій Мушак та Вадим Івченко. Перший – активний, щоб не сказати радикальний, прибічник і промоутер невідкладної і тотальної «ринковизації» земельних відносин, другий – такий же активний противник зняття мораторію на купівлю продаж сільгоспугідь. Не зміг взяти участь і нинішній виконувач обов’язки міністра агрополітики Максим Мартинюк, який зазвичай вельми зацікавлено відвідував такі заходи і, вітаючи учасників, недвозначно давав зрозуміти, що наміри не зволікати з усуненням «земельного мораторію» йому цілком зрозумілі і навіть дуже близькі. Замість нього прийшов новопризначений заступник міністра Віталій Шеремета, донедавна один із керівників Асоціації фермерів України і рішучих противників відкриття земельного обігу, принаймні нинішньої його моделі. Тепер, у своїй новій іпостасі урядовця, пан Шеремета, виступаючи зі вступним вітанням, старанно добирав слова, аби, боронь Боже, не порушити рамок міжнародного протоколу. Сказав, що «переважна частина українського суспільства зацікавлена в тому, щоб у нас відбувалися реформи, бо це має сприяти розвиткові економіки». Зауважив: земельна реформа – найдовша у часі і в ході її реалізації «виникло чимало ризиків, які стримують негайне запровадження вільного продажу сільгоспугідь». Застеріг: «Село, сільська територія розвиватиметься тим інтенсивніше, чим більше заможних людей там проживатиме і працюватиме». Підсумував: «Відкриваючи ринок, треба найперше надати фінансову можливість придбати землю нашому фермеру. Якщо цю умову буде виконано, земельна реформа знайде широке сприйняття в суспільстві».

Близько до відкриття

Не «наживу», а у варіанті підготовленого відеозвернення привітала поважну конференцію і Сату КАХКОНЕН, директорка Світового банку в справах України, Білорусі та Молдови. Наголосивши, шо з-поміж трансформаційних реформ, які відбуваються у нас, земельна – найважливіша, заявила, що Україна «стоїть дуже близько до відкриття земельного ринку» і що фактично наша земельна реформа готова для цілковитого впровадження.

Свою високопоставлену колегу підтримав і Йоста ЛЮНГМАН, постійний представник МВФ у нашій країні, запевнивши: «реформа земельних відносин слугуватиме ключовим моментом, який допоможе Україні розвинути ввесь свій великий потенціал аграрної сфери». Позаяк «відсутність земельного ринку не дає зайти у ваш аграрний сектор зовнішнім інвестиціям і затримує вирішення багатьох економічних питань».

А Олександр КРАСНОЛУЦЬКИЙ, директор департаменту землеустрою, використання та охорони земель Держгеокадастру України, прямо ув’язав осоружний земельний мораторій зі знелюдненням сіл. Так і сказав: «Як наслідок дії мораторію, відбувається відтік сільського населення до міст», бо на селі, мовляв, створюється дуже мало робочих місць. Як ринковий обіг сільгоспугідь зарадить цій біді, не зрозуміло. Тим паче, коли досі розробники відповідного закону не можуть дійти згоди, чи мусить майбутній покупець землі проживати на цій території і чи матимуть переваги при купівлі землі саме місцеві фермери та середні сільгосппідприємці.

А от з чим можна однозначно погодитися, то це із запевненнями фахівця Держгеокадастру, що нинішні ставки оренди державних і приватних земель разюче та неправедно відрізняються. І то не на користь людських паїв, яких в Україні аж 27 млн гектарів. Бо якщо норма оплати за оренду гектара державної ниви назагал перевищує 14% нормативно грошової оцінки земель, сягаючи 5-ти тис. гривень, то за такий же шмат, але паю орендар платить власникам у середньому 1,5 тис. гривень. Та й із землею орендарі часто-густо поводяться як з чужою чужаницею. Інститут охорони родючості ґрунтів б’є на сполох: українська нива виснажується нестримними темпами: земля катастрофічно втрачає поживні, рухомі речовини, гумус. І то правда, що землю орендують тимчасовці, які не бажають втрачатися на її оздоровлення. Як правда й те, що Українська держава, її органи влади, виступаючи від імені Українського народу, який є конституційним власником рідної землі, нині не роблять нічого або майже нічого, щоб це багатство захистити від баришницького визиску, зокрема і від «великих комбінаторів» «тіньової» економіки. Далі цитуємо Олександра Краснолуцького: «За останні роки  практично не проводили консервацію деградованих і малопродуктивних земель, рекультивацію порушених земель, не боролися з вітровою та водною ерозіями, не будували протиерозійних, гідротехнічних споруд. Навпаки, винищуємо полезахисні лісосмуги, розчищаючи шлях для масштабного наступу на поля ерозії. Зрештою, можемо втратити величезні масиви землі, виродивши їх у деградовані та малопродуктивні».

За словами чиновника, впроваджувати обіг сільгоспземель треба, але через аукціони, «щоб надійно убезпечити ринок від «тіньових» схем та оборудок земельними ділянками». І подбати про інструментарій фінансової підтримки  фермерства, аби залучити його активним учасником земельного ринку. Тоді на селі відбудеться становлення сталого середнього класу, тоді там створюватимуть нові робочі місця і розвиватимуть сільські території.

Серед запобіжників, які забезпечуватимуть цивілізований розвиток ринкових процесів, Олександр Краснолуцький назвав передовсім чітке обмеження кількості землі, яка може придбаватися в одні руки. Сьогодні пропонують узаконити до 200 гектарів для фізичної особи, громадянина України, і до 1000 га – у власність юридичної особи, створеної виключно громадянином України. До того ж – обмежити обсяги оренди сільгоспземель: не більше 35 відсотків угідь об’єднаної територіальної громади чи одного району.

Проте зняття мораторію не повинне завдати збитків нинішнім орендарям, застеріг посадовець Дергеокадастру. Орендар має отримати гарантії свого права працювати на орендованій землі аж до завершення дії його договору. І переукладати договір лише за передбаченою законом процедурою. Повинні бути і чіткі вимоги до юридичних осіб, які набуватимуть у власність сільгоспугіддя, щоб убезпечити створення їх суто «під купівлю землі».

Що ж до майбутньої ціни на угіддя, Олександр Краснолуцький – за запобіжники, які б у перші роки ринкового обігу сільгоспземель унеможливили ймовірну цінову «хитавицю» і не допустити зубожіння власників земельних ділянок. А тому на цей період, вважає експерт, доцільно узаконити чітку норму: продавати землі за ціною, не нижчою від її нормативно-грошової оцінки. І не допустити спекулятивного перепродажу земель. Ефективний власник, але жодним чином не земельний спекулянт, має виграти від ринкового обігу сільгоспугідь. «Тому ті, хто придбав землю і захочуть її продати упродовж перших 5-ти років, мусять заплатити відчутний податок, який не допустить наживи».

Першовереснева ринкова «лічилочка»

На переконання Клауса ДАЙНІНГЕРА, координатора програми Світового банку «Підтримка реформ у сільському господарстві та земельних відносинах в Україні», ринковий обіг українських нив стане потужним магнітом для іноземних інвестицій, бо «земельний товар» – це надійна банківська заставою для отримання кредитів. А тому є всі шанси підтягнути вартість наших сільгоспугідь до європейської: нині вона удесятеро менша.

Технічно, вважає експерт Світового банку, ми вже на порозі повномасштабного земельного ринку. У держкадастрі 95 відсотків приватних земель оцифровано. Є ідея запровадити тут технологію Blockchain – ланцюжок блоків прозорих транзакцій, який практично унеможливлює втручання і фальсифікацію даних. А поки що, порадив пан Дайнінгер, «із завершальними підготовчими кроками» слід уніфікувати всі бази даних, поєднувані з реєстром земельних ділянок у режимі реального часу. І встановити зв’язки з усіма інституціями, які модеруватимуть та вноситимуть зміни, щоб зробити адміністрування набагато ефективнішим, пов’язавши його з системою управління податками, а найголовніше – убезпечити право власності на землю. Поки що цим охоплено дише 25 відсотків земель. Ясна річ, це ускладнює перехід до прозорого управління – передовсім оновлених місцевих влад, об’єднаних громад.

Попри все, Клаус Дайнінгер висловив сподівання, що ринок землі «можна буде відкрити 1 вересня 2018 року». Його підтримав Фарук ХАН, головний економіст та керівник програм економічної політики Світового банку по Україні, Білорусі та Молдові: мовляв, день старту «цілком реалістичний», але «якщо всі учасники цього процесу в Україні будуть просуватися вперед і працюватимуть на ініціативу, яку висунув Кабінет міністрів».

Ірина ЗОЛОТАРЕВИЧ, радниця Прем’єр-міністра України, виявилася ще більшою оптимісткою: «Я не готова нині говорити про конкретні строки, але наша урядова команда працює над тим, як би ці строки якомога швидше та більше наблизити. Чи буде це до 1 вересня наступного року? Впевнена, що так. І навіть набагато раніше». Головні підстави для впевненості пані радниця, вочевидь, знайшла у соціології. Рік-півтора тому, пригадує, «картинка» громадського думки про доцільність ринкового обігу сільгоспземель була сумною: лише 21 відсоток опитуваних швидше підтримував таку ідею. Чому так мало? Бо, як пояснює чиновниця з Будинку уряду, «тоді ще вся комунікація щодо земельної реформи велася довкола емоційної складової – переважно політичними силами, зацікавленими продовжити мораторій». Ситуація начебто змінилася навесні нинішнього року, коли «вперше всерйоз заговорили про ті складові, які мають увійти в законопроект про ринковий обіг земель сільськогосподарського призначення; коли Президент, Прем’єр-міністр, Мінагрополітики почали публічно озвучувати ключові потенційні характеристики цього законопроекту, тобто стали говорити раціональною мовою».

І оця «раціональна мова», а ще «динамічне зростання цієї теми в інформаційному полі», схоже,  якимось непоясненним, магічним чином уплинули на селянство, бо «воно стало замислюватися над раціональними факторами». Як наслідок такої небаченої трансформації свідомості: «кількість селян – власників паїв, бажаючий вільно розпоряджатися своєю землею, буквально за півроку більш ніж подвоїлася. Також більш ніж удвічі, зросла кількість прибічників можливості продавати свою землю. На 15,5% зменшилася кількість фермерів – противників відміни мораторію». І підсумок: «Бачимо, що і в ЗМІ майже на 20 відсотків виросла підтримка земельної реформи та відкриття ринку землі. Дискусія ще триватиме довкола того, чим, якими деталями буде наповнено законопроект. Але думаю, що вже недалеко той час, коли прихильники ринку землі стануть переважною більшістю суспільства».

Важко трактувати аргументи радниці Прем’єра, бо тут той випадок, коли треба вірити на слово, навіть якщо це слово «раціоналізм». Чиї соцопитування лягли в основу її висновків, які конкретно питання ставилися респондентам, хто вони, який їхній статус –  пані Золотаревич не деталізувала. Так само, як і про виступи в ЗМІ. Які мас-медіа малися на увазі? І що за матеріали: власні, організовані чи оприлюдненні на чиєсь замовлення – як прихована реклама чи явна «джинса»? Трактування експерта, по щирості, викликають більше запитань, ніж відповідей. І більше сумнівів, ніж згоди. Втім одну, як на мене, незаперечну істину все ж таки вдалося почути з уст пані радниці: «Не секрет, що довкола саме земельної реформи нині відбувається найбільше маніпуляцій. Земля – ласий шмат, для тих, для кого політика – інструмент реалізації передусім бізнес-інтересів». Як кажуть у точних науках, ні додати, ні відняти…

Банкірська «стійка»

От хто справді з апетитом чекає старту «земельного ринку», то це банки. Нині вони грають капіталізованими біцепсами, показують усій країні, що аж пашать фінансовим здоров’ям та кредитним довголіттям. Ще б пак: як запевняє директор департаменту фінансової стабільності Національного банку України Віталій ВАВРИЩУК, ліквідність великих українських банків обраховується кількома десятками мільярдів гривень. І вони навіть жорстко конкурують за надійних позичальників.

А от нинішній дрібний-середній сільгосптоваровиробник, навіть з його рухомо-нерухомими статками, для банкіра не велике щастя. Тобто, не те що головний біль: бо фермер чи агрофірма має техніку, урожай, приміщення, але для наших банківських кредиторів це ризикована застава. А всі ці права на майбутній урожай, на валютну виручку – то й поготів. Пан Ваврищук так і сказав:  «Вважаємо що майнові права, в тому числі і на майбутній урожай, нині не можуть враховуватися для розробки банками протекційних резервів, тобто кредитного ризику для наших наглядових цілей. Для розрахунку саме протекційних резервів ми їх враховувати сьогодні не можемо». Інша справа – власна земелька, та ще й у статусі повноправного товару. Миле діло, повноцінна застава! Отоді, запевняє посадовець Нацбанку, і кредитами землевласників засіють, і відсотки на позики, «забезпечені якісною заставою», стануть людськими.

А що за приз банкам? Звісно ж, та-таки «якісна застава». З усіма наслідками, які з цього випливають. Найголовніший: «Ми як регулятор наполягатимемо на тому, щоб у разі невиконання зобов’язань за кредитними угодами банки отримали право набувати право власності на земельні ділянки. Інакше ми, чесно кажучи, не розуміємо як цей механізм зможе запрацювати».

Теж чесно кажучи, не менше запитань і до такого банківського «механізму». Бо і незрячому видно, що це прямий шлях до специфічної капіталізації банків – як найбільших латифундистів. Хоча цю загрозу пан Ваврищук теж добре розуміє. Проте посилається на мудрість і далекоглядність законодавця, який може знайти вихід з цієї колізії. «Наприклад, обмежити період володіння банком земельною ділянкою певним терміном». Як це можна обмежити: місяцем, роком, сівозміною – неясно.

З нетерпінням очікує зняття мораторію і керівник діяльності Міжнародної фінансової корпорації в Україні Олена ВОЛОШИНА:

– 15-20% агросектору контролюють агрохолдинги і у них проблем з доступом до фінансування немає. Вони отримують гроші і у нас, і на ринку капіталів, і в комерційних банках. Причому – вже доволі дешеві кредити. Проблема у малих і середніх сільгосптоваровиробників. Нині вона частково розв’язується такими інструментами фінансування до урожаю, як векселі чи аграрні розписки, з якими, наприклад, ми активно працюємо: у 8-ми областях видано 160 таких розписок на загальну суму 1 млрд гривень. Але малі чи середні фермери не мають доступу до довгих фінансових ресурсів. Банкам украй складно оцінити фінансовий стан цих товаровиробників, які працюють на спрощеній системі оподаткування, без базової фінансової звітності. Я не готова сказати, яку суму іноземних інвестицій дозволить залучити відкритий земельний ринок. Але саме він дасть інвестиції, необхідні для іригації. Без цього нам її однозначно не підняти.

З пані Волошиною погоджується і Тарас ВИСОЦЬКИЙ, генеральний директор асоціації «Український клуб агарного бізнесу»:

– Для зростання урожайності значним масивам української ниви потрібне зрошення. Сьогодні ж, за нашими оцінками, під полив уводиться щорічно 3-5 тисяч гектарів земель. Це тоді, коли цього у нас потребують мільйонів 15 гектарів ниви. А помножте ці мільйони на врожайність хоча б у півтора разу більшу – отримаєте додатково 4-5 мільярдів доларів. Тому бізнес підтримає запровадження повноцінного ринку сільгоспугідь. При цьому малому агробізнесу, погоджуюся, треба допомагати, а середній та великий підуть в авангарді. Цей крок розпочне нову еру в сільському господарстві України.

Право на ниву

– Коли б не запрацювала земельна реформа, ми повинні бути готові втілювати її в життя – на такому рівні, щоб права наших громадян, власників земельних ділянок були захищені, – заявила Олена СУКМАНОВА, заступник міністра юстиції з питань державної реєстрації. І повідомила: комісію Мін’юсту з розгляду скарг у сфері державної реєстрації засівають скаргами, що стосуються оренди земельних ділянок загалом та подвійної реєстрації договорів оренди, зокрема. Саме оце «зокрема» і спричинило хвилю рейдерських захоплень земельних ділянок і навіть збройних протистоянь – між орендарями, власниками паїв і такими собі «охоронними компаніями».

За словами заступниці міністра, причини таких протистоянь здебільшого лежать на совісті реєстраторів, які нині  фактично незалежні, бо реформою децентралізації їм передано всі функції. Тому треба створювати такі умови, за яких реєстратори технічно не могли б порушувати закон.

– Уже запрацювала система, яка не дозволяє їм реєструвати будь-які договори оренди земельної ділянки без отримання витягу із державного земельного кадастру про наявність такої реєстрації до 2013 року. А це вже технічна неможливість, натиснувши кнопку, зробити подвійну реєстрацію. Крім того, ми ще минулого року запровадили SMS-повідомлення стосовно об’єктів нерухомості. Тобто, якщо у власника є якісь побоювання за долю свого майна, він має змогу отримати послугу: про початок будь-якої реєстраційної дії з його майном його невідкладно сповіщатиме SMS-повідомлення. І в разі чого він зможе миттєво запобігти завершенню реєстраційної дії. незабаром поширимо цю послугу і на майнові права, надамо можливість користуватися нею орендарям і власникам земельних ділянок. А наступного року сподіваємося втілити ще одну ініціативу: спільно з Комітетом аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради, Мінагрополітики ми розробили, як ми його називаємо, «антирейдерський закон-2». Щоб суттєво підвищити рівень захисту прав у сфері земельних відносин. Чому деякі власники земельних паїв побоюються земельної реформи? Бо вважають, що сьогодні для багатьох не проблема просто вкрасти земельну ділянку. Справді, маємо непоодинокі випадки, коли на реєстрацію приносять договори оренди, які люди не підписували чи не читали. Коли підписи просто підроблені. Наслідки цього доволі гіркі. Тому в проекті цього закону ми запропонували норму, за якою власник матиме право звернутися до будь-якого реєстратора і зробити специфічну позначку в реєстрі. Яка означатиме, що з цим власником договір оренди його земельної ділянки має укладатися лише в нотаріальній формі. А нотаріус, як відомо, зобов’язаний ідентифікувати особу і пересвідчитися, що саме вона підписали цей договір. Це вже буде достатньо сильним рівнем захисту.

Також хочемо надати реєстраторам доступ до демографічного реєстру, щоб вони мали змогу ідентифікувати особу з його даними. І до реєстру довіреностей, бо іноді маємо таку ситуацію, коли людина приносить підроблену довіреність, можливо, і справді видану, але з іншим змістом. На сайті Міністерства юстиції публікуємо, поновлюючи щотижня, список реєстраторів, відключених від системи чи тимчасово заблокованих. Ця наша ініціатива, до слова, викликала сильний супротив: нотаріуси теж були незадоволені, бо це їхні репутаційні ризики, не кажучи вже про реєстраторів. Ми пояснюємо: це не якийсь «чорний список» реєстраторів, а це прозора інформація для користувачів. Зате реєстратор, якого заблокували на певний час через якусь технічну помилку, вдруге її вже не зробить. Разом з Нотаріальною палатою ми створили групу, яка проаналізувала типові помилки нотаріусів та реєстраторів. І розробили для них відповідні методичні рекомендації. А ще налагоджуємо по всій країні навчання нотаріусів і реєстраторів. Проте й надалі будемо застосовувати санкції до винуватих, щоб вони знали: покарання неминуче.

Виступ заступниці міністра юстиції доповнив Михайло СОКОЛОВ, заступник голови Всеукраїнської аграрної ради. Повідомивши, що готується урядовий законопроект про розмежування сфери інтересів і наповнення двох державних реєстрів: ДЗК і держреєстру майнових прав. Перший відображатиме лише ті дані, які характеризують земельну ділянку: межі, режим землекористування, координати і т.д. А другий – лише право власності і похідні права: оренди і т.п. А пов’язуватиме ці два реєстри кадастровий номер. Таким чином, відпаде необхідність їх синхронізувати. «Ми подолали великий спротив, але нині в нашій робочій групі усі, крім представників ДЗК, вважають, що робити треба саме так, – зауважив пан Соколов. – Зрозуміло, у вже збережені дані зміни не вноситимуть, але після того, як відповідний законопроект ухвалять (ми на це дуже розраховуємо), нові записи до реєстрів вноситимуть за новими правилами».

Проти шерсті

Певним дисонансом у злагодженому хорі прибічників невідкладного і всеосяжного «земельного» ринку прозвучав виступ Дмитра ЛЯХА, представника Уповноваженої Верховної Ради з прав людини.

– Уповноважена підтримує саму ідею проведення земельної реформи. Але ця реформа має бути цілком прозорою. Тим часом досі не зрозуміло, яка її кінцева мета. Хто нею скористається? Великі гравці сільськогосподарського ринку чи фермер? І чи забезпечить вона створення на селі додаткових робочих місць? Питання без відповіді.

Вже не кажу про доступ до інформації про земельні ділянки. Досі не проведено інвентаризації земель, є серйозні проблеми з розмежуванням земельних ділянок, їх цільовим використанням та якістю ґрунтів. Громадяни не мають доступу до публічної інформації про земельні ділянки, щоб реалізувати своє право на землю. Таких звернень до Уповноваженої досить багато, а в судах це фактично найпоширеніші спори. Чи готова сьогодні судова система забезпечити захист суб’єктів після скасування «земельного» мораторію? Нині у суддівському корпусі фактично 40% вакансій. Завантаженість суддів жахлива. Справи не розглядаються роками.

Земельна реформа, на мою думку, потребує спеціалізованих земельних судів, а на місцевому рівні – арбітражних комісій чи арбітрів, яких би мала вибирати сама громада. Але ж і формування громад ще не завершено. Це не дає змоги дієво контролювати на місцях використання земель. Тому з точки зору Уповноваженої, поки не буде покроково прописано весь механізм – від мети до джерел фінансової підтримки, і головне, що отримає від цієї реформи конкретна людина, як вона зможе скористатися реформою, щоб забезпечити роботою себе і родину, – омбудсмен такої реформи не підтримуватиме.

*   *   *

За весь час конференції мене не покидала одна думка. Точніше аналогія. Ніби я на багаторічній презентації… якогось особливого сорту меду. Ото виступають фахівці, наші пасічники, закордонні бджолярі, дієтологи, медики, навіть урядовці і всі дружно розказують нам, яке це диво для здоров’я, достатку і довголіття, той диво-мед. Роками розказують, вихваляють, закликають. А ні, щоб просто… дати скуштувати, що воно за дивина і як на це наш обережний організм зреагує.

Отак і з нашим багатостраждальним, забалаканим та наобіцяним ринком сільгоспугідь. Говорять, заявляють, ламають партійні списи і політичні мечі. А чому б не спробувати десь, локально? Як пілотний проект. В окремо взятому районі. На окремо визначених категоріях земель. На відумерлій спадщині. На незатребуваних паях. На частині державних земель. Чому б не показати всім власникам паїв, усій країні, оптимістам, песимістам, реалістам, консерваторам, демократам, радикалам, що матимемо і яке то благо?

Були ж такі пропозиції! Ще років 5-10 тому про це і писали, і говорили, і навіть проектами-моделями чванилися.

Спитав про це на тій конференції знайомого, шанованого професора, справді знавця земельних відносин. Той підтвердив: було. А чого не пройшло? Тільки руками розвів.

Воно, звісно, краще – все і зразу, гамузом. Як це вже проживали у «лихі» 90-ті.  А далі що? З чим і куди далі?