Страшно осягнути, але це правда: деякі українці проплачують убивство своїх-таки братів і сестер, своїх оборонців. І роблять це не мимохіть, а цілком усвідомлено, навіть піднесено. Йдеться про особливу форму колаборантства, яка, на жаль, прямо не підпадає під статті Кримінального кодексу України,  хоча й заподіює реальної шкоди, масштаби якої важко виміряти. Про підтримку і тиражування російської музики.

Так, це нонсенс, сон розуму, рецидиви культурної шизофренії, але в час війни, яка щодня вбиває сотні українців, руйнує наші міста і села, українські чарти наповнюються музикою ворога-окупанта. Її виконавці або мовчать про воєнні злочини своєї країни, або найчастіше підтримують цю війну. А тимчасом їхні пісні збирають в Україні мільйони прослуховувань.

Дожились до того, що «вдячні сусіди» нещодавно навіть написали нам пост подяки, бо їхній башкирський трек «Homay» посів перше місце в українському «Apple music». Почитайте й ви цю цинічну «братскую благодарность», яка чітко дає зрозуміти, у що цілком матеріальне виллють їхні «оружейнікі» жвавий інтерес наших рідних «меломанів» до російської «попсні». Кожна «копєєчка» за бездумне прослуховування цього мотлоху повернеться до нас. А точніше, на нас – «освободітеєльними» кулями, мінами й ракетами.«Музика внє політіки». Цей «опій» російської пропаганди масово затруює мозок байдужих українців. Попри повсюдне ревище сирен повітряної тривоги. Попри щоденну хроніку нових воєнних злочинів росії, від яких холоне кров. Кожна нота, кожен акорд тієї «музикі», яка звічить в Україні, просякнуті чиєюсь байдужою згодою на ці страхітливі злочини. Чиїмось пасивним, потенційним колаборантством. Навіть якщо творці цієї «музикі» – «харошіє рускіє». Тобто німі й глухі до війни. Мовчання в часи зла – це теж позиція підтримки диктаторського режиму, безсловесна згода з його зажерливістю і звірствами. А коли ширять треки, забарвлені імперським триколором, – це вже не культура, а рашистська пропаганда.

Картина розповзання Україною цих метастаз «русского міра» не може не викликати занепокоєння. Соціальні опитування, що купами ширяться в ТікТоці, статистика на стрімінгових платформах лише посилюють тривогу. Дані про кількість українських, російських та світових пісень в наших чартах на стрімінгах, оприлюднені на початку вересня  2024 року платформою  «Bezodnya music», свідчать про те, що споживання російського «музпродукту»  не набагато відстає від споживання українського:  26% «скрєпного» проти 39% нашого. Решта 34% прослуховування – за іншими іноземними треками.

Видання «Факти» розставляє крапки над «і»: «На YouTube кожна тисяча переглядів – долар у кишеню артиста. А за рік українці дивляться російські кліпи 6,5 млрд разів, відповідно, це понад $6 млн заробітку».

Тепер розумієте, чому так цинічно радіє в дописі отой «русскій імпєратів»? Кожне наше прослуховування російського – це наш відступ на полях інформаційної війни. І рашистський контрудар на кривавих полях бою. Такою байдужістю чи наївністю вимощена дорога до пекла. Вибір музики — це не лише справа смаку, це ще й справа принципу. Заради нашої перемоги мусимо критично переосмислити, кого ми слухаємо, чому це робимо і яку відповідальність несе кожен звук у нашому плейлисті. Музика нині покликана єднати, надихати, зміцнювати дух — і це має бути музика, яка говорить нашою мовою, розділяє наш біль, зміцнює наш дух і мріє нашою мрією.