Серед зарубіжних ділових партнерів Київського університету імені Бориса Грінченка Національний інститут соціального розвитку Китайської академії соціальних наук – чи не наймолодший: угоду про міжнародне співробітництво керівники двох закладів скріпили своїми підписами у Пекіні 20 березня нинішнього року. Минув місяць і вже «грінченківці» гостинно приймали у стінах своєї Alma mater поважну китайську делегацію на чолі з директором інституту Чженом Йі.

Вітаючи гостей у заповненій студентами та викладачами залі Вченої ради, ректор Грінченкового університету академік Віктор Огнев’юк поділився враженнями від недавньої поїздки до Китаю. І не приховував захоплення величезними змінами, які побачив у Піднебесній:

– Десять років тому я вже мав нагоду відвідати Китай, і тоді на тамтешній залізниці, як це і нині у нас, чули звичний стукіт коліс на стиках рейок. А сьогодні весь Китай з’єднано залізничними магістралями зі швидкісними потягами. З Пекіна до Сіань Чжоу – а це близько 800 кілометрів – ми їхали рівно 3 години. Уявіть собі, з одного кінця України до іншого ми б діставалися не цілу ніч і ледь не до обіду наступного дня, а за ті ж таки 3 години. Звісно, це вражає!

За словами Віктора Огнев’юка, навіть ця деталь яскраво ілюструє наскільки ефективно і динамічно розвивається нині Китайська Народна Республіка. «Вірю, що і ми найближчим часом пройдемо цей шлях онови. І не лише у сфері залізничного сполучення», – запевнив ректор Грінченкового університету.

Високий китайський гість виступив із лекцією «Розширення середнього класу та його значущість для Китаю».

Чжен ЙІ та Віктор ОГНЕВ’ЮК. Світлина Ольги Сутко

–  Посутні реформи розпочалися в Китаї на межі 2001 року, – наголосив Чжен Йі. – На той час виокремився клас власників і клас найманих працівників. Власники теж були різні. Ті, котрі мали 5-7 найманих людей, і ті, котрі не винаймали робітників, а працювали самі чи разом зі своїми родинами. А домінував тоді клас фермерів, який об’єднував близько 70 відсотків працездатного населення. Довший час це був найбільш клас китайського суспільства.

Втім, як зауважив пан Йі, власне новий середній клас Китаю почав формуватися з професійних менеджерів та фахових керівників, які на той час становили лише 0,7 відсотка населення.

Старт цим процесам дала велика міграція, коли у пошуках роботи багато китайців перебралося із сіл до міст. Водночас держава дбала про зростання рівня освіти.

Уже 2011 року, пояснює Чжен Йі, суспільна картина Китаю помітно змінилася: клас фермерів зменшився до 36 відсотків, натомість поповнилася армія робітників.

А через два роки – нова соціологія, яку посвідчують дослідження Національного інституту соціального розвитку: клас фермерів заледве сягає 30 відсотків. Зменшується кількісно і армія робітників. Натомість збільшується клас власників.

Сьогодні в Китаї – понад 30 мільйонів представників середнього класу. Китайські економісти стверджують, що завдяки цьому помітно зросла купівельна спроможність пересічного китайця. Тобто країна плавно перейшла від індустріального до постіндустріального суспільства.

Хто ж він є, китайський середній клас?

Чжен Йі пояснює: «Це може бути і архітектор, і політик, і водій, і лікар. Але якщо ми спробуємо знайти «щось», що всіх цих людей об’єднує, то отримаємо неочікуваний результат. Цих людей об’єднує… розчарування. Розчарування тим, що більшість з них не домоглися очікуваного результату».

Китайський експерт переконаний: переважно у світі люди більше довіряють місцевій владі, ніж центральній. А в Китаї – геть навпаки: більшість суспільних класів довіряють саме центральному уряду. Єдині, у кого більше довіри місцевій владі, – фермери.

– Китайські газети, аналітики, науковці – всі в один голос запевняють, що новий середній клас у Китаї не надто задоволений життям і не почувається щасливим,– підсумовує директор Національного інституту соціального розвитку. – Люди, здобувши освіту, навчившись аналізувати, зримо бачать соціальну дисгармонію. І нові суспільні конфлікти.

Експерт пояснює: до недавнього часу суспільна ситуація в Китаї була майже гармонійною. Але надалі, якщо рівень урбанізації зростатиме і переважить 70% населення, це означатиме, що новий середній клас «правітиме» у політичному сенсі.

Суспільну напругу новочасний Китай добре пам’ятає: масовий студентський рух 80-х років минулого століття, протестні виступи робітників проти безробіття у 90-х, нарешті невдоволення фермерів урбанізацією на початках нинішнього століття.

Нині таким проблемним може стати і новоявлений середній клас, який, на думку Чжена Йі,  «вже виступає не за шматок хліба, а на захист екології, на захист інтернету»…

Отже, що у підсумку?

Посилаючись на пана Йі, середній клас не завжди є соціальним добром, стабілізатором суспільства. «Дехто в нашій країні каже, що китайський народ став жити заможніше, покращилось життя. Однак реалії інші: ми, на жаль, не є гармонійним суспільством. Це правда, хоч і сумна».

Є навіть загроза, яку китайський експерт називає «пасткою» середнього доходу. Тобто, якщо суспільство з бідного стає раптом багатшим, а ви у цьому суспільстві «середняк» за доходами, то це означає, що ви у цій середині, без надії пробитися вище, завжди залишатиметеся невдоволеним.

Це багатьом у Китаї, справді, не подобається, стверджує Чжен Йі. А за умови відкритої соціальної мобільності саме новий середній клас стає тією силою, яка на багато чого здатна. Зокрема і на конфронтаційні кроки. Через те влада, звісно, не може з цією силою не рахуватися.