В умовах війни особиста безпека стає буквально життєво важливим завданням кожного. Вибухонебезпечні предмети – це те, що нині загрожує нам повсюди і повсякчас. Щодня тисячі працівників ДСНС, поліції та військових рятують нас від цієї біди. Серед них і група піротехнічних робіт аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС у Херсонській області, яку очолює Сергій Сероштан. В Державній службі надзвичайних ситуацій Сергій В’ячеславович працює вже 27 років, з них 14 років – у піротехнічній сфері.

– Нині я виконую обов’язки начальника групи піротехнічних робіт, – уточнює Сергій Сероштан. – У нашій частині підводного і гуманітарного розмінування є три групи: підводного розмінування, «сухі сапери» та механізованого розмінування – за допомогою «тракторів», як ми їх називаємо. Бо взагалі це машини GCS-200 на гусеничному ходу. На них стоять вали з молотками, які швидко крутяться та переорюють землю. І якщо трапляється міна, вона вибухає. Маємо 2 такі машини, незабаром повинні надійти ще 3: «Bozena 4», «Bozena 5» та «NIKKEN». Це броньована японська техніка. Двоє наших співробітників їдуть до Японії, щоби навчитися користуватися нею. Моя ж група якраз і є оті «сухі сапери». Ходимо з приладами пошуку, шукаємо, виявляємо, викопуємо та знищуємо вибухову зброю.

– Як відбувається ваша робота?

– У нас є загальна база викликів. Нам телефонують на номер 101, залишають заявку про те, що виявили вибухонебезпечний предмет. Вона формується в загальній базі: визначають номер телефону заявника, дату та час виклику. Ми працюємо лише там, де більш-менш безпечні умови. Є райони, куди нашій службі категорично заборонено їхати: там працюють тільки військові сапери. Херсон на лінії фронту, тому в нас щодня багато викликів. Дуже багато було випадків коли трактори підривалися на полях. Фермери на свій страх і ризик виїжджають на обробку неперевірених полів і потрапляють в пастки з мінами. Коли ми приїжджаємо на такі виклики, то спочатку перевіряємо територію навколо місця підриву, а вже тоді проводимо щільніше розмінування. На всій території деокупованої Херсонщини є робота для саперів, військових, ДСНС і поліції. Російські загарбники залишили дуже багато вибухонебезпечних предметів, тому кожен день ми на виїзді. Працюють всі: «механізатори», водолази та «сухі» сапери.

– Є ваші «фахові» правила безпеки, яких обов’язково мусите дотримуватися під час роботи?

– Наші правила безпеки «написані кров’ю», тому вони єдині і непорушні. По-перше, не можна скупчуватися біля знайдених вибухонебезпечних предметів. По-друге, не можна їх переносити та забирати в будівлі. Спочатку начальник розрахунку повинен визначити, до якої категорії належить вибухонебезпечний предмет. Їх є дві: нестріляні боєприпаси і боєприпаси, які пройшли канал ствола, тобто їх уже використали. Начальник розрахунку вирішує чи можна перевозити вибухонебезпечний предмет. Власне, це і визначатиме, як саме вибухівку знищимо – на місці чи на підривному майданчику. Всі наші фахівці, отже, повинні знати назубок матеріальну базу вибухонебезпечних предметів, щоб розуміти з чим саме працюють.

– А як відбувається розмінування на місці?

– Ось, наприклад, розповім про сьогоднішній виклик. Чоловік їхав трасою і виявив біля старого російського блок-посту протитанкові міни. Спочатку ми перевірили підходи до цих мін. Потім порахували: їх було 15, усі закопані в землю. Тому як начальник розрахунку я вирішив: будемо «здьоргувати» кожну, але дуже обережно, бо під міною може буде пастка. Після «здьоргування» міни залишаються на деякий час, тому що багато пасток роблять зсередини. Потім повикручували вибухники, підготували міни для транспортування. Так відпрацювали заявку. Це наша робота, щоденна рутина. Про таке можу розповідати годинами.

– А був виклик, який особливо запам’ятався?

– До повномасштабного вторгнення був такий випадок. Далеко від Херсона. У центрі села, біля хати, лежала німецька 50-кілограмова авіаційна бомба. Розпитую господаря, як вона сюди потрапила. Розповів, що вони з товаришем їхали ввечері додому мотоциклом і побачили в посадці, як він сказав, «річковий буй». Кинули знахідку в мотоциклетну коляску, добралися польовими дорогами до села і здали цей «буй» у брухт. Працівник пункту приймання був не зовсім тверезий і прийняв у них ту бомбу. А вранці таки побачив, що «річковий буй» – аж геть не буй, зателефонував хлопцю, який привіз цю знахідку, і наказав терміново забрати її з пункту приймання. Той приїхав, забрав, але нічого кращого не придумав, як покласти бомбу біля хати. Коли я почув цю історію, сказав йому, що може святкувати другий день народження. Коли бомбу знищували, був дуже потужний вибух.

– Як справляєтеся з психологічним навантаженням на роботі? Маєте своїх психологів?

– У нас є штатні психологи, регулярно до нас навідуються. Але я вже в такому віці, що й сам собі можу бути психологом. Інша справа хлопці, які тільки-но прийшли до нас на роботу. З ними треба працювати тут і зараз. Я можу побалакати з ними, пожартувати, розрядити атмосферу, якщо вона була напружена, бо після кожного виїзду деякі хлопці сильно замикаються в собі, всі по-різному сприймають ситуацію.

– Були й трагічні випадки?

– Рік тому, у травні загинуло ціле наше відділення в аеропорту «Чорнобаївка». Доволі довго дрон-розвідник вів наших хлопців, і коли вони заїхали на майданчик сортування, де вивантажувалися боєприпаси, прилетів ударний дрон, а потім їх ще й накрили «градами». Здетонували боєприпаси. Шестеро наших побратимів загинули на місці. Це наш великий біль. Рана не загоюється й досі, напевно, не загоїться ніколи. Усі були молоді хлопці, дев’ятеро діток залишилися без татусів.

У нашій роботі травми маленькими не бувають. Навіть найменший вибухонебезпечний предмет може призвести до травматичної ампутації кінцівок. Багато моїх колег потрапляли під обстріли, підривалися на мінах. У деяких протези замість кінцівок. Багато хлопців, на жаль, загинуло.

– Не шкодуєте, що обрали таку небезпечну професію?

– Не жалкую, бо цю роботу повинен хтось робити. В мене вже достатньо досвіду, який передаю молодим хлопцям. У нашого ворога чимало нового озброєння, тому доводиться навчатися тут, на місці. Раніше ми працювали з боєприпасами Другої світової війни, а тепер таке озброєння, що так одразу складно до нього доступитися, бракує інформації.

* * *

Наостанок попросила Сергія Сероштана дати фахові поради нашим читачам, як поводитися в разі повітряної небезпеки та що робити, коли виявили вибухонебезпечний предмет.

– По-перше, – наголосив Сергій В’ячеславович – ніколи не зневажайте сигналом повітряної тривоги, як тільки його почули – негайно ідіть у найближче укриття. Перебуваючи неподалік від зони ведення бойових дій, будьте особливо уважними та обережними. Велику небезпеку становлять ворожі дрони, які можуть прилетіти будь-куди. Якщо почули або побачили дрон, негайно знайдіть безпечне місце, дотримуйтеся «правила двох стін».

Якщо десь виявили вибухонебезпечний предмет, у жодному разі не чіпайте його, за можливості помітьте місце кіперною стрічкою або пакетом, щоб фахівцям було легше його виявити. Зателефонуйте за номером 101 або 102, подайте заяву, за можливості чітко вказавши за якою адресою або в якому місці виявили вибухонебезпечний предмет.

Будьте уважні, пильні, ніколи не нехтуйте своєю безпекою!