Журналіст інформаційного агентства «УНІАН» Дмитро Хилюк став символом мужності, стійкості, боротьби за правду. На початку березня 2022 року росіяни викрали Дмитра разом з його батьком. Утримували з іншими цивільними бранцями на підприємстві «Вікналенд» у Димері, селищі неподалік Києва. Згодом батька відпустили, а сина вивезли до рф, де він карається й досі, вже понад три роки.

«На другий день у нас в хату снаряд влетів, прямо в стіну, – згадує початок повномасштабного вторгнення Василь Хилюк, батько Дмитра. – А тоді вже перекрили дорогу, що виїхати не можна було. Колона танків стояла під хатою, а першого числа (березня, – Авт.) росіяни зайшли до нас, зробили обшук, з автоматами на нас накинулись, з ніг повалили, пороздівали, очі закрили і повели».

Полонених час від часу водили на допити, розпитували про роботу, знайомих військових. Коли у Василя спитали, ким працює його Дмитро, відповів, що вчителює. Але потім із розмови з сином дізнався: той чесно повідомив росіян, що працює журналістом в агенції УНІАН. Батька відпустили 11 березня, але потрапити додому не зміг, бо у будинку хазяйнували окупанти і не пускали нікого навіть у двір.

«В кінці березня я повернувся додому, їх вже не було, все розвалено, нічого не залишилося, – розповідає Василь Хилюк. –  Вони вкрали мотоцикли, машину забрали, потім вже побиту притягнули назад. Волонтери допомогли поставити вікна, які розбились після снаряду».

У серпні 2022 року батьки отримали лист від Дмитра, на конверті штамп «почта россіі». У листі було тільки одне речення – «Дорогі мої мама, тато, я живий, здоровий, у мене все хорошо». Батьки написали відповідь, передали, але яка її доля – не знають.

Юристка Оксана Михалевич, адвокатка Дмитра Хилюка, пояснює, що є міжнародне право прав людини й міжнародне гуманітарне право. І у випадку Дмитра вони грубо порушені.

«Цивільне населення брати в полон ніхто не має права, – запевняє правниця. –  У полон можна брати військових, а цивільних утримувати аби перевірити, чи не допомагають вони військовим, чи протидіють військовій агресії або «спецоперації»,  як вони її називають. Росіяни можуть затримати цивільного громадянина, але тоді мають забезпечити права цієї людини, зокрема, на справедливий суд та правовий захист. Це гарантовано Четвертою Женевською конвенцією».

Фахівці міжнародного права стверджують: допоки Україна не винайде політичного механізму для звільнення цивільних громадян, а наші міжнародні партнери не узгодять чіткий санкційний пакет проти держави-агресорки через викрадення та утримання цивільних громадян, у російських тюрмах й надалі сидітимуть сотні українських громадян.

«Щастя буде, коли він нарешті повернеться, – не втрачає надію Василь Хилюк. –  Ми постійно кудись зверталися, постійно до нас приїздили то поліція, то СБУ, то народні депутати, навіть міністр Ірина Верещук була. Вона сказала, щоб ми не хвилювалися, він повернеться скоро. Але вже стільки часу минуло, а нічого, обміну немає, син у полоні. А ми так довго чекаємо повернення своєї єдиної дитини».