На початку квітня цього року мережею активно поширювалися законопроекти про зміни тексту Державного Гімну України. Депутати президентскої фракції «Слуга народу» пропонували переписати наш славень, бо це, мовляв, «ознаменує новий історичний етап розвитку Української держави, її народу та нації, закріпить перемогу в боротьбі за існування та захист незалежності». Утім Президент Володимир Зеленський різко остудив гарячі голови «слуг» – заявив, що його підпису ніколи не буде під таким законопроєктом.

Нині всі українці, від дитини до дорослого, знають слова Державного Гімну. Зі шкільної лави пам‘ятаємо його авторів Павла Чубинського і Михайла Вербицького. Проте, напевне, не всі знають, як саме було створено пісенний символ нації та яку значущу роль відвела йому історія.

Літочислення Гімну сягає витоками 1862 року. Тоді на теренах Наддніпрянської України підіймалася хвиля пасивного спротиву національної інтелігенції імперській великодержавницькій політиці русифікації України. Виникали громади для поширення української мови і культури, заснування українськомовних шкіл. Фольклорист, поет та етнограф Павло Чубинський був серед членів Київської громади. На одній із вечірок він почув, як сербські студенти, що навчался у Києві, співали патріотичну пісню. «Серце біє і крев ліє за свою свободу», – йшлося у приспіві. Пісня неабияк надихнула Чубинського. За свідченнями очевидців, він тут-таки кинувся до іншої кімнати, і вже через пів години вийшов до присутніх з нашвидкуруч написаним текстом вірша «Ще не вмерла України». Його тут же проспівали на сербський мотив. Є версія, що на створення цього вірша Чубинського також надихнули мотиви мазурки «Єще Польска нє зґінела», яка згодом стала польським гімном.

Ця поезія швидко поширювалися серед громад. Так само швидко про неї та її автора довідалося жандармське управління. «За шкідливий вплив на розум простолюду» Чубинського заарештували.

Через рік після з’яви «Ще не вмерла» вперше побачила світ надрукованою – за межами Російської імперії, у львівському журналі «Мета». З посвятою Тарасові Шевченку,але без зазначення автора твору. Саме тому довгий час авторство вірша приписували Кобзареві, і навіть вважали твір народним.

У Галичині поезія Чубинського зажила новим життям: священник УГКЦ отець Михайло Вербицький, знаний композитор, захоплений цими рядками, написав до неї музичний супровід.

З моменту затвердження як символу держави Гімн пліч-о- пліч з українцями, пройшов найзнаменніші періоди історії. Лунав під час урочистих подій Української революції 1917 – р 1921 років, у 1939-му  проголошений Славнем Карпатської України, згуртовував і надихав на ратні подвиги вояків Української повстанської армії.

За «тюрми народів» у складі СССР, кожна совєтська республіка мала свій гімн – цим ідеологи комуністичного режиму силувалися переконати світ про «державність» і «рівність» союзних республік та гуманність державної системи, цілковито монополізованої КПСС. «Ще не вмерла України», звісно ж, опинилася поза совєтським законом і трактуванні офіційної ідеології стала уособленням «українського буржуазного націоналізму» – чи не найлютішого ворога радянської влади. Лише з проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року «Ще не вмерла» повернулася на Батьківщину. У січні 1992 року Верховна Рада затвердила її як Державний Гімн України.

Звісно, кожен схильний сприймати його слова по-своєму. Хтось вважає, що у ньому йдеться про смерть, про вічну боротьбу. Що він, мовляв, мовби прирікає українців на тяжку долю, бо обіцяє її усмішку лише колись, у майбутньому. Для інших – це Славень про цінність життя, про істини, закладені в коді нації.

Сенс Гімну не у тому, що сприймається буквально. Це насамперед шана нашим предкам, нашому народові. Це відбиток історії духу, символ незламності, принциповості, патріотизму. Змінити Гімн – те ж саме, що змінити Державний герб або Прапор. Чи переписати історію комусь на догоду.

Наш Гімн – це наш голос, наша душа. Нині його слова особливо життєстверджуючі, бо символізують сенс нашої боротьби. Той стан національної злютованості колись блискуче визначив Іван Франко:

Довго нас наруга жерла,
Досі нас наруга жре,
Та ми крикнім: «Ще не вмерла,
Ще не вмерла і не вмре!»

Це Гімн героїв, нації честі, незламних воїнів. Він про те, що українці за будь-яких обставин не залишать свою землю, не відмовляться від своїх цінностей, своєї історії, культурного коду. Про те, що ніякий ворог нам не страшний, якщо на кону Свобода.