Цими вулицями ходжу щодня. Знаю їх з дитинства. Як і переважна більшість моїх земляків-вишгородців. Вулиця Леоніда Глібова. Запитайте нинішніх перехожих, хто той Глібов – багато казатимуть, що це український поет-байкар. Я ж пригадую розповідь свого прадіда Івана, учасника битви за Дніпро.

Забезпечивши своєчасне підкріплення, «тридцятирічний Льончик» утримував стратегічно важливі річкові острівці, через які організував бойову переправу на правий берег. Але 26 вересня 1943 року ворожа куля обірвала його життя. За форсування Дніпра Леоніду Глібову присвоїли високе звання Героя Радянського Союзу.

–  Я так радів успішному завершенню бою! Повертався у близький тил, щоб потиснути Льончикові руку, але не встиг… Тепер щороку ходжу на зустріч із ним у село Новосілки: там його могилка.

Наче вчора чула цю зболену оповідь, а сьогодні вже й на прадідову могилу ношу квіти. І могили його бойового побратима капітана Леоніда Глібова не забуваю.

…А це вулиця  Мілі Гриненко, затишна і зелена, в’юниться приватним  сектором до центру Вишгорода. Нею зазвичай «верстають путь в науку»  учні районної гімназії «Інтелект». Міля? Була писаною красунею, довгокоса,  чорноброва, з великими розумними очима. 20-річною в часи нацистської окупації працювала у місцевій управі листоношею. Але була підпільницею – зв’язковою з партизанським загоном. Про неї збереглися вельми скупі свідчення. Мала двох чи трьох братів, один з яких, Іван, перевозив її човном через Дніпро до партизанів. Якось, коли доставляла у загін зброю, потрапила у німецьку засідку. Відтоді Мілю більше не бачили.  З документальної повісті В.Кисленка «Грози над Межиріччям» дізнаємося, що Мілю  посмертно нагороджено медаллю «За бойові заслуги».

Про героїв давньої війни, про вулиці, названі на їх честь, знаємо надто мало чи й зовсім нічого. Хтось виправдовуватиметься «терміном давності». Але в цьому не може бути жодних часових обмежень. Забудемо це лихоліття – самі відкриємо шлях, аби до нашої хати увірвалося нове.

Ось вулиця імені українського космонавта, Двічі Героя Радянського Союзу Павла Поповича. Оповита рясними квітами, у зелені фруктових садів, веде на вишгородську околицю, до лісу. Добре, що на будинкових табличках саме так і зазначено: «вулиця космонавта Павла Поповича». Але як сказав мені хлопчина:

–  Космонавт  –  це круто, та хто такий Попович?..

А Павло Романович –  учасник першого групового польоту у космос. Тоді він заспівав на орбіті для Генерального конструктора і свого земляка українця Сергія Корольова «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» У цієї нині народної пісні є автор – український поет Віктор Петренко,  уродженець Донбасу, того краю, який сьогоднішня кремлівська камарилья силкується видати за неукраїнський. Іменем Павла Поповича названо не тільки вулиці, річкові кораблі, а  й  гірський хребет в Антарктиді і навіть малу планету…

Провівши коротке опитування, зрозуміла, що вишгородці мало знають не лише про давні назви вулиць, якими ходять багато років, а й про нові топоніми.

Наталя, юрист, 35 років:

– Проживаю на проспекті Івана Мазепи. З уроків історії пам’ятаю, що це «суперечлива постать». Але ж гетьман об’єднав  Правобережну та Лівобережну Україну?  То в чому ж ця суперечливість?

Юлія, студентка, 20 років:

– Мешкаю на  вулиці Межигірського Спаса, проте чому її так назвали, не відповім.

Марина,  менеджер, 25 років:

– Від народження мешкаю на Кургузова, але на честь кого вулицю назвали, не знаю.

А Юрій Кургузов, теж Герой Радянського Союзу, загинув тут у бою з гітлерівськими окупантами. І знайшов вічний спочинок у братській могилі поблизу Вишгорода, в Лебедівці…

Звичайно, не всі мої земляки – незнайки чи забудьки. Але про своє місто, про назви вулиць зазвичай більше знають люди старшого віку. У школах сьогодні немає уроків краєзнавства, але ж цьому можна присвятити виховні години. Зрештою, на рівні міста варто запровадити відзначення «Дня вулиці»: впорядкувати, насадити дерева. Та й вивчити історію, зокрема, й топонімічну… Можна встановити пам’ятні знаки чи інформаційні дошки з короткою розповіддю про людину, чиїм іменем названо вулицю. І мешканцям зайве нагадування, і гостям міста потрібні знання. До речі, така практика у Вишгороді є. На вулиці, що носить ім’я героя-танкіста Никифора Шолуденка, який загинув у боях за Київ, встановлено на його честь пам’ятну стелу.