Румунія займає не так багато простору в думках українців. Ми не часто звертаємо увагу на новини з її теренів. А при тому це наш ключовий партнер у регіоні. Успішний член ЄС та НАТО з початку рашистського вторгнення активно підтримує Україну.  І з цим сусідом, на перший погляд, у нас набагато менше суперечок чи старих конфліктів, ніж з Польщею, чи Угорщиною.

Внесок Румунії в європейську допомогу Україні справді неординарний з огляду на її географічні масштаби. Допомагати нашій країні цей добрий сусід активно взявся від початку широкомасштабного вторгнення. І цю різнобічну допомогу цілком позитивно сприймає половина населення країни. Торік Румунія передала Україні власний комплекс «Patriot» й активно підписує договори про довготривале постачання й виробництво інших озброєнь. Проте цікавішою є допомога гуманітарна. Мало того, що Румунія вже 24 лютого 2022 року відкрила кордон для українських біженців, вона була ключовим партнером по зерновому коридору, своїми портами допомагаючи Україні в умовах морської блокади. Також сухопутні шляхи через Румунію дозволи хоч частково подолати блокаду кордону польськими фермерами та супутній конфлікт з Польщею.

Проте так було не завжди. У попередні десятиліття відносини України та Румунії було важко назвати безхмарними. Доходило навіть до конфліктів на темі нацменшин та освітніх реформ. Були й територіальні суперечки й міжнародні суди за ексклюзивні економічні зони у Чорному морі. Проте усе почало змінюватися з нашою Революцією Гідності а остаточно трансформувалося у перші дні широкої війни. У Румунії як і в кожної країни Східної Європи є болюча історична травма від Росії та її маріонеткових соціалістичних диктатур.

Після Другої світової радянські окупанти погрозами змусили румунського короля Міхая І зректися престолу, попри те що саме він підняв повстання проти диктатури Антонеску, союзника нацистської Німеччини. Поставлений у повоєнній Румунії соціалістичний режим та його останній очільник Ніколае Чаушеску – це хрестоматійний приклад недолугої диктатури, яка спричинила тисячі людських трагедій. Поки сам вождь увів як один зі своїх атрибутів президентський скіпетр, а значна частина історичного Бухареста була знищена для побудови гігантського Палацу Парламенту, населення Румунії жило в тотальній бідності. Новонароджені діти час від часу помирали від перебоїв світла в лікарнях, а через заборону контрацепції, через багаторазові використання лікарями дефіцитних одноразових шприців у країні бушувала епідемія ВІЛ. Очевидно, для Румунії сьогодення радянський реваншизм росії – це свіжий біль, який неможливо погамувати.

У 2024 році проросійські сили Румунії спробували вирвати перемогу і завдяки масштабній інформаційній кампанії навколо виборів президента змогли проштовхнути свого кандидата. Тоді Конституційний суд країни зумів відвести загрозу, анулював результати виборів. Проте ризик подібних гібридних та інформаційних атак організованих і проплачених росією, все ще реально загрозливий для румунського суспільства.

Зблизило Україну та Румунію зближення нашої країни з Молдовою на тлі загрози Придністров’я. По суті історичне Молдавське князівство поділене між сучасною Румунією, Молдовою та Україною. Звична нам Молдова утворилася в результаті прикордонного конфлікту СРСР та Румунії перед Другою світовою. Окуповані СРСР території спочатку увійшли на правах автономії до складу УРСР, а згодом отримали статус окремої «радянської соціалістичної республіки».

Це актуальне питання румунської політичної самосвідомості, адже румуни не безпідставно наполягають, що у них з молдованами одна й та ж мова, з чим згодна більшість лінгвістів. Тому такою популярною в румунській спільноті є ідея об’єднання з Молдовою в одну країну або принаймні встановлення якомога тісніших економічних та культурних стосунків. Це та карта, якою блефують проросійські сили всередині Молдови, лякаючи людей потенційною румунською експансією.

Звичайно, для українців будь-яка риторика територіальної чи історичної справедливості асоціюється з російською агресією та її імперськими амбіціями. Проте у цьому питанні варто слідувати національним інтересам, а не емоціям. Підтримка євроінтеграції Молдови та дружні стосунки з нею – це ключ і до покращення стосунків з Румунією.

Також слід зазначити, що Румунія переважно православна країна, яка має давні традиції культурного взаємопроникнення з територією України та іншими слов’янськими регіонами. Це робить її ментально набагато ближчою до нас, ніж ми це усвідомлюємо. Бо ж, наприклад, середньовічною мовою писемності для Румунії була церковнослов’янська. Попри те, що лінгвістично румунська ближче до італійської, ніж до української,  у ній все одно достатньо запозичень зі слов’янських мов, зрозумілих нам.

Ця спорідненість відображення навіть у масовій культурі. Наприклад, у сценах американського готичного фільму жахів «Носферату» режисера Роберта Еґґерса, які відбуваються в Румунії, глядача з України очікує культурний шок, адже у стрічці тамтешні селяни побутом і виглядом не вельми відрізнються від населення українських Карпат. Характерні хати-ґражди, вишиті сорочки, капелюхи, кожухи, топірці, хустки у жінок — усе це нагадує етнографічне зображення України ХІХ століття. І єдине, що руйнує ілюзію, це незнайома мова. Водночас місцевий аристократ-вампір ще сильніше подивує українського глядача своїм оселедцем, довгими вусами та кожухом. Звісно, «сарматська» мода характерна не лише для українських козаків. Схожий вигляд мали воїни-аристократи у Польщі й Угорщині. Проте це лише підкріплює неочікувану культурну спорідненість.

Українці не так свідомі культурних та історичних особливостей своїх сусідів, крім хіба що Польщі та Росії. Хоча у цій темі приховано безліч цікавих нюансів та культурних паралелей, які споріднюють нас в один спільний східноєвропейський контекст. Усвідомлення єдності та схожості на сусідів – це ключова запорука ідеї об’єднаної Європи, уособленої в ЄС. Й на шляху до цього союзу ми як суспільство повинні активно вивчати наших сусідів, адже чим краще ми знаємо їх, тим легше вони будуть розуміти й приймати нас.