«Є три інструменти, щоб українці залишалися українцями за кордоном, – наголошував в одному з інтерв’ю ексміністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. – Це школа, церква та медіа».

Українці в Барселоні можуть пишатися тим, що мають українську школу та церкву. Храм Української греко-католицької церкви, свій духовний осідок. Саме там і почалося у столиці Каталонії українське шкільництво.

На сайті Посольства України в Іспанії зазначено: нинішній середній вік «трудового мігранта-українця» – приблизно  30–40 років; кожен третій українець перебуває в Іспанії з дітьми шкільного віку.

Налагодити роботу українських класів (шкіл вихідного дня), щоб наші діти вивчали рідною мовою предмети, яких немає в програмах іспанської школи, – для багатьох українських громад це стало проблемою.

Але не для українців Барселони.

Історія місцевої української школи сягає витоками 2007 року. Подружжя вчителів, які приїхали в Іспанію як трудові мігранти, мало двох дітей. Воно й створило при церкві шкільну групу, у якій було восьмеро учнів. Поступово цей клас почав приростати українськими дітьми. Ініціаторам довелося напитувати нових вчителів, формувати вікові групи. Церковне приміщення стало тісним, вдалися до пошуків просторіших приміщень.

Організатори вивчали діяльність інших шкіл мігрантів. Довідалися, що в Барселоні є китайська, арабська школи вихідного дня, заповзялися втілити аналогічний проєкт української школи. Допомогла влада міста, передала в оренду приміщення державної школи. Гроші за оренду муніципалітет не бере, школа сплачує тільки за комунальні послуги та прибирання.

З 2018 року сюди по науку ходять вже й українські діти, народжені в Іспанії. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну учнів побільшало в рази. Тепер школа має від першого по дев’ятий клас. Є ще й дві групи дошкільнят, яких тут готують до першого класу  і навчання за програмою Міносвіти України.

«З першачками легко, вони щосуботи в школі, а старші класи збирати дуже важко, вони вже доросліші, по суботах навчатися не хочуть», – зізнається директорка школи пані Юлія.

У школі викладають українському мову й літературу, історію та географію України – предмети, відсутні в програмі іспанських шкіл.

Діти отримують атестати про середню освіту, школа підписала угоду про співробітництво з київською приватною школою «Афіни». «Ми навчаємо наших дітей, а вони їх атестують онлайн, реєструють наших учнів як своїх, – пояснює пані Юлія. –  Бо ми не маємо ліцензії на видачу атестатів».

Для українських школярів закордоном діє спрощена програма Міністерства освіти:  щоб отримати атестат, їм потрібно скласти іспити лише з українського циклу.

Фінансують школу самі батьки – члени асоціації. Їхні внески покривають зарплатню вчителів, податки та страхування дітей, бо українська школа діє як громадська організація.

Ініціатори цього проєкту, його втілювачі категорично не сприймають слова «асиміляція». Саме тому, кажуть, стягуємося з чого і як можемо, щоб наші діти інтегрувалися в європейську спільноту, але не відривалися від Батьківщини.