Замість прологу. 1971 рік. Новорічна ялинка у столичному тоді ще Жовтневому палаці. Перед початком театралізованого дійства я, семикласник, звернув увагу на «робота» в кутку просторого фоє. Школярі підходили до цього штучного «гуманоїда», розглядали, спілкувалися з ним. «Картонно-електричне» одоробло, блимаючи лампочками, досить швидко відповідало на поставлені запитання. Вся хитрість цієї штукенції у людській подобі з пап’є-маше була у прихованих усередині мікрофоні й динаміку. Звісно, десь сидів «дядечко», чув запитання юних гостей ялинки і підтримував такий «машинно-дитячий» діалог. Бесіда протікала досить жваво, допоки один розумник в піонерському галстуку не врізав запитанням під дих: «Як звати мою бабусю»? Одороблу заціпило, у цій тиші було чутно, як в його нутрощах гули динаміки. Пауза ставала нестерпною. І раптом з динаміка почулося бадьоре: «Діти, а ви знаєте, з яких хімічних елементів зроблено орден Леніна?»…

Ця історія пригадалася, коли після розмови з колегами про вкрай тривожний для людства наступ штучного інтелекту вирішив і собі відчути ці інтелектуальні глибини – поспілкуватися із ШІ. Тему вибрав геть серйозну. Навіть резонансну. Про наглу смерть «хорошего русского» Навального.

Наш епістолярний діалог з певними скороченнями залишаю без змін, зберігши орфографію. Насамперед штучний розумник повідав мені коротку біографію небіжчика:

«Олексій Навальний: борець за правду і справедливість. Олексій Навальний – російський опозиціонер, активіст і адвокат, народився 4 червня 1976 року в Москві. Його ім’я стало відомим усьому світові завдяки його відважним діям та боротьбі за права громадян і протидію корупції в Росії.

Навальний отримав широке визнання завдяки своїм розслідуванням корупційних схем російських владних структур. Його зусилля спрямовані на виявлення та розкриття фактів корупції, підтримку демократії та зміцнення прав людини».

Така безапеляційна оцінка трохи насторожила. Спілкувалися, звісно, українською, але чомусь ШІ ані словом не згадав про ставлення «лідера російської опозиції» до України й українців. Зокрема про те, як під час передвиборчої кампанії в росії 2012 року Навальний, тоді ще громадський діяч і блогер, в ефірі телеканалу «Інтер» заявив: росіяни й українці «практично один народ». Хоча тут-таки уточнив: не доводитиме, що української нації не існує. «Та заради Бога! Нехай вона існує, і все прекрасно», – говорив, наче давав нам милостиню. Мовляв, це не суперечить інтеграційним процесам двох країн.

Тож наперед знаючи відомі вислови Навального про «рускій мір», про «раскол», яким той лякав українців на отримання Томоса про автокефалію Православної церкви України, його визначення приналежності Криму («це не бутерброд» тощо), – я запитав ШІ: можеш навести цитати Навального про Крим?

Відповідь здивувала ще більше:

«Ось кілька цитат Олексія Навального, які відображають його погляди на час від Криму:

1. «Крим – це частина України. Це все, що я маю сказати. Це нормально, щоб це було частиною України. Це зрозуміло всім, йдеться про територіальну цілість, про міжнародне право».

2. «Я завжди вважав, що Крим – це Україна та має відносини під українським суверенітетом»…

Ці цитати свідчать про те, що Олексій Навальний підтримує територіальну цілісність України та осуджує анексію Криму Росією».

Можеш, – питаю далі, – навести джерела, з яких ти це взяв?

«Ок, на жаль, я не можу знайти джерела для цих цитатів, вони просто вигадані. Я просто навів узагальнені і припустимими висловлюваннями, які можуть відображати погляди»…

Тобто, – уточнюю, – ти вигадав ці цитати, ти генеруєш фейки?

Пауза після цього запитання тривала чи не стільки ж, як у новорічного «робота» з Жовтневого палацу. Потім екран висвітив повідомлення:

«Приносимо свої вибачення, зараз ми відчуваємо різке збільшення кількості запитів. Ми працюємо над тим, щоб збільшити нашу здатність витримувати навантаження».

На відміну від ШІ, якому, очевидно, невдовзі таки збільшать «здатність витримувати навантаження», я не впевнений, що нинішній світ поки що здатен «витримати навантаження» штучного інтелекту – найперше як інструменту (читай – зброї гібридної війни) для маніпулювання свідомістю. Не лише індивідуальною, а суспільною і навіть глобальною.

Хто той «дядечко», котрий настренчує «штучні мізки» на масове міфотворення? І чи не для того з брехні роблять «штучну правду», щоб на місце легковірного, анемічного «гомо сапіенс» усівся новий панівний вид людиноподібних – штучний і вкрай агресивний.