У нас немає журналістів такого рівня. І не тому, що немає талановитих і відчайдушно сміливих. Немає тому, що відсутня їхня затребуваність в суспільстві.

Навіть за вісім років війни у нас не було потреби виростити саме таких. Про існування Юрія Бутусова більшість населення довідалося лише тоді, коли він у прямому ефірі набив пику Шуфричу… Андрія Цаплієнка читає та дивиться якась десята частина України. І менше одного відсотка громадян із сорокамільйонної нації захотіли подивитися документальний фільм Ірини Цілик «Земля блакитна, ніби апельсин», про те, як живеться українцям у «гарячій зоні» на нашому Сході. Хоча кадрам цієї стрічки аплодували німці, італійці, французи, а сам фільм відзначено на «Берлінале» та інших престижних фестивалях. Можливо, якби ми дивилися і читали таке вчора, з нами не трапилося б того, що переболюємо і переборюємо сьогодні.

Натомість ми переключали канали на Катю Осадчу і жваво цікавилися, з ким спить Потап… Ми самі наплодили купу «паркетних журналістиків», переважна більшість яких «девочькі» та «мальчікі» за викликом…

В усьому світі журналістика — це важка чоловіча робота. Яка потребує фізичної витривалості, сміливості і чесності. Це — Брент Рено. Американський журналіст найвідомішого у світі видання «Нью-Йорк Таймс», куди потрапити мріє кожен, хто вміє писати і знімати. Брент Рено — журналіст планетарного масштабу. Лауреат найпрестижніших світових премій, зокрема «Пободі» і «Дюпон». Талантище, нагороджений чотирма міжнародними преміями «Awards», премією IDA, кількаразовий номінант на Emmi… Кошти від усіх цих престижних нагород Брент спрямовував на благодійність, підтримуючи талановиту журналістську молодь. Разом із братом за власні кошти заснував фестиваль документальних фільмів у Літл-Році та відкрив Інститут кіномистецтва у Арканзасі. Він не просто журналіст, він ще й відомий режисер і не менш відомий продюсер: організовував і фінансува виробництво документальних фільмів про те, що відбувається у «гарячих точках» планети. Він знімав свої правдиві гуманістичні сюжети під час війни в Іраку та Афганістані, під час буремного повстання у Мексиці, про локальні війни в Африці, руйнівний землетрус на Гаїті, масові заворушення у Єгипті та зборойні протистояння в Лівії…

І в жодного озвірілого бійнею не піднялася рука на людину, яка просто виконувала свою роботу. Зрештою, журналісти на війні згідно з Конвенцією ООН мають особливий статус, а ще є неписане правило не чіпати людей у білих касках з написом «Press» на спині.

В Ірпені, де Брент Рено знімав сюжет про нещасних українських біженців, рашистський убивця безжально вистрілив у цю прекрасну і розумну голову…