У кожній домівці ховається її родова магія.

Магія нашої оселі має свій аромат – смажених реберець із чорносливом. Цей делікатес присмачений особливою спецією – неповторними маминими розмовами. Зазвичай, мама провіщає той аромат, подає знак, що сьогоднішня вечеря вийде за межі звичайного споживання, огорнеться теплим затишком і щирістю.

– Ой, щось мені захотілося реберець, –  каже мама без особливої нагоди, а я тішуся, чекаю насолоди смаком і розмовою.  Для мене це не стільки їжа, скільки ритуал спостереження, невід’ємний у моєму дорослішанні. Ніколи не беру участі в приготуванні, але завжди присутня на кухні. Поруч, вбираю оком кожен мамин рух, як вона плавно снує між плитою та столом з кухонним начинням. У ці моменти між нами зав’язується оте щось особливе – наші кухонні розмови.

Про що говоримо? Про щось важливе і про щось смішне, а іноді і ні про що конкретне. Буває, навіть пліткуємо. Кухня тоді стає нашим простором без правил, де немає місця засудженню чи повчанням. Територією абсолютної свободи, де можна бути собою, не боячись казати.

Мама готує спокійно, з дивовижною легкістю, ніби й не поспішає, але кожен її рух виважений, і все відбувається в ідеальному ритмі. Натирає ребра спеціями — не відміряючи, а так, «на око». Дбайливо замочує чорнослив. Це звичне, буденне огортає теплом, на яке здатна тільки найрідніша душа.

Обсмажування — найголосніший етап цієї таїни. Шкварчить олія, красиво рум’яниться м’ясо, і кухня наповнюється тим особливим пахощем, яким упивається навіть одяг.

У цьому гаморі наша розмова м’якшає, затишнішає. Уплітаються  кумедні історії з дитинства, останні новини, інколи залітає сміх, просто так, без нагоди.  Немає напруги, нудьги, менторства. Лише я і мама, реберця і чорнослив, та ще трохи теплого повітря над плитою. Я в цьому дійстві більше спостерігачка і слухачка. Не тому, що не маю бажання куховарити, а тому що  надто поважаю мамину майстерність. Вона робить це так добре, так спокійно, що будь-яке моє втручання було б святотацтвом. Це її справжня магія.

Коли страва готова, кухню огортає інша тиша, наповнена спокоєм і задоволенням. Реберця дивовижно м’які, легка солодкуватість м’яса переплітається з приємною кислинкою чорносливу. Але найголовніше – вони присмачені нашим з мамою душевним спілкуванням. Вечеряємо втрьох – мама, тато і я. Ніхто нікуди не поспішає, бо ці хвилини – неоціненні.

Щоразу, коли мамині реберця з чорносливом з’являються на столі, я відчуваю, як разом з їхнім смаком наповнююся спокоєм дому. Цей аромат впізнаю з будь-якого куточка світу. Він має цілющу силу повернення. До наших з мамою балачок на кухні, до того місця, де можна сказати будь-що і бути собою.