Волонтерці з організації «Сміливі відновлювати» («Brave to rebuild») Вікторії Мішурі 20 років. З теми, як вона долучилася до «Сміливих» починається наша розмова.

– Зі «Сміливими» познайомилася на майстер-класі з розпису писанок. Поспілкувалася з деякими волонтерами, згодом вирішили поїхати на розбір завалів. Це був Гостомель, наша локація була прямо на в’їзді до міста. Тоді я ще не бачила, як багато там розбомблених будівель. Доєдналася до відновлювальних робіт зі «Сміливими» навесні 2023 року. Періодично, зазвичай взимку, працювала з волонтерською організацією «Б50».

– А що означає «Сміливі відновлювати»?

– Наша організація займається відновленням постраждалих від війни громад України. Команда з професіоналів та понад 2500 волонтерів працює над відбудовою об’єктів колективного користування, організовує розбір завалів і ремонти. Сповідуючи такі цінності, як спільнота, людиноцентризм, взаємодопомога, результативність і, звичайно, сміливість, маємо за мету створити потужну спільноту для відбудови міст і сіл України після війни.

– В яких регіонах України працюєте?

– Крім прямої спеціалізації з демонтажу зруйнованих будівель у Київській області, організація має декілька дочірніх. Наприклад, «Відновлення об’єктів соціальної інфраструктури в громадах-партнерах у трьох областях». Це у межах спеціальної програми ЄС «EU4ResilientRegions» для підтримки України. Йдеться, зокрема, про відновлення та відбудову об’єктів соціальної інфраструктури Миколаївської, Харківської, Одеської областей.

– З яких джерел фінансується ваша діяльність?

– Фінансування йде за грантами. Отак і живемо від гранту до гранту. Наразі працюємо як благодійна організація в Києві, а також екстреного реагування, у разі прильотів. Є ще Чернігівська і Харківська ініціативи, але вони поки що заморожені.

– Як люди дізнаються про вашу організацію?

– Зазвичай – через соціальні мережі, завдяки хорошій роботі наших комунікаційників. Але і «черезтинне радіо» працює досить оперативно. Із власного досвіду можу сказати: достатньо лише згадки про залученість до волонтерського руху в правильній компанії, як ці люди проявляють ініціативу самостійно.

– Що мотивує долучатися до вашої ініціативи?

– Дуже часто у людей виникає проблема «хочу, але не знаю як». Комусь здається, що це не має сенсу. Чула навіть: «Ви, волонтери, усі продажні. Я вам не довіряю». Тому маємо постійно знаходити нові способи залучення, переконавши людей у важливості такої праці.

– Труднощі під час відбудови виникають?

– Найбентежніше на таких толоках спілкуватися з господарями. Іноді буває тяжко дійти спільної думки щодо застосування конкретного виду робіт на об’єкті. Тобто, маючи об’ємний пласт досвіду, автоматично виникають ідеї, як уніфікувати робочий процес. Отут то й складно отримати згоду господаря чи господині. Ще одна  проблема – волонтерів, на жаль, нерідко нехтують правилами безпеки. Тому на початку кожної толоки проводимо інструктаж з техніки безпеки, пояснюємо як поводитися на локації та безпечно користуватися інструментами. Тих, хто виявили бажання працювати з інструментами, яких доти в очі не бачили, вчать або координатор локації, або досвідчений волонтер.

Багато залежить від людей. Коли є ті, які завжди на підхваті, утворюється симбіоз та взаєморозуміння у робочих процесах. Це круто. Звісно, по закінченню робочого дня трохи важкувато, бо фізичне виснаження дається взнаки.

– Які найважливіші уроки винесли з цієї діяльності?

– Завжди рухатися вперед. Це складно. Працюємо системно, усі картинки об’єктів змішуються в одну. Щотижня антураж залишається незмінним. Важко прослідковати результативність та прогрес, тож інколи відчутне вигорання. В такі моменти важливо зупинитися, озирнутися, прокрутити в голові цей важкий шлях, похвалити себе і дати відпочинок. Тільки тоді будуть сили працювати далі. Ця навичка дуже знадобилася і в звичному житті.

– Що би побажали потенційним волонтерам?

– Цінувати свою діяльність, не боятися ділитися досвідом, пишатися власними досягненнями, навіть коли здається, що можна зробити більше. Все відбувається у свій час. Ми працюємо у міру власних можливостей. Це дуже важливо усвідомлювати і приймати. І не зупинятися. Хай там як, а лише згуртувавшись, ми стаємо сильнішими.