У столиці презентували результати соціологічного дослідження про вплив російської пропаганди на суспільну думку в Україні. Його провів у грудні минулого року Київський міжнародний інститут соціології – на замовлення ГО «Детектор Медіа» та за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. Охопивши 110 населених пунктів в усіх регіонах України, окрім тимчасово окупованих територій. Отже, з яких джерел громадяни отримують інформацію про події в Україні (зокрема, і про АТО)? І наскільки українське суспільство поділяє установки та стереотипи, поширювані кремлівською пропагандою?

Виконавчий директор ГО «Детектор Медіа» Діана Дуцик звернула увагу на суттєве зменшення популярності російських телеканалів як джерела новин саме про події на Донбасі і Крим. Але російські канали досі мають в Україні численну аудиторію.

– 78,7% опитаних дивляться їх за допомогою супутникової антени, 7,8% – через інтернет, 6,4% – у мережах кабельного ТБ, 5,8% – за допомогою аналогової антени, – констатувала Дуцик.

Однак, як зазначив програмний директор ГО «Детектор Медіа» Роман Шутов, для українців головним джерелом інформації про збройне протистояння на Донбасі та про Крим є саме вітчизняні, а не російські телеканали. Останнім довіряють лише 1,3% респондентів. А на Сході – й того менше,  0,8%.

– Більше схильні вірити «русскім сказкам» жителі Півдня країни, ніж Сходу, – акцентував Роман Шутов, – Там (на Сході, – А.М.) люди вже побачили яким насправді є «русскій мір». Це аніякий не мир, а примус до дружби через смерть і насилля. А на Півдні цього не бачать. Більше половини – 53 % тамтешніх мешканців усе ще вважають, що в Україні «засилля націоналістів», 52 % – що три роки тому у Києві відбувся «незаконний збройний переворот», а 55 % – що саме Київ зриває Мінський процес. Ми звикли думати, що перемогли у революції. А насправді революцію треба захищати, бо загроза реваншу дуже висока.

– Якщо навіть через три роки після Революції гідності третина громадян залишається прихильником російських міфів про Майдан, варто робити висновок, що, зокрема й в наших ЗМІ, треба радикально змінювати дискурс, пріоритети та акценти, – підсумувала голови ГО «Детектор Медіа» Наталія Лигачова-Чернолуцька.

На важливості розвитку місцевих ЗМІ наголосила Діана Дуцик:

– За результатами інших досліджень, за рівнем довіри до різних ЗМІ в регіонах місцеве населення особливо довіряє локальним медіа. Тож сьогодні назріло питання спільними зусиллями на Сході «точково» створювати незалежні медіа –  справжню альтернативу чинним олігархічним ЗМІ.

Про стан справ у державі українці продовжують дізнаватися переважно за допомогою вітчизняних телеканалів – 87,1%. На інтернет-ЗМІ як джерело інформації орієнтуються 40,7% опитаних. І рівно стільки ж довідуються про події в Україні з неофіційних джерел: від родичів, друзів, колег, сусідів.

Погодилися з тим, що відповідальність за зрив Мінського процесу несуть Росія та ЛНР/ДНР, 66,4% опитаних. Зате 36,8% вважають у цьому винними Київ. А 22,3% громадян покладають відповідальність на Москву і на Київ.

Те, що війна вигідна київському уряду й олігархам, вважає 65,5% українців. Найбільше таку тезу схвалили на Сході країни. Зате 70,7% громадян вважають, що війна триває, бо Росія не виводить свої війська з Донбасу і не припиняє підтримку ЛНР/ДНР. 44,8% опитуваних покладають відповідальність на обидві сторони.

– Маємо розуміти: тими словами, меседжами, якими можемо звертатися до мешканців Центральної або Західної України, на жаль не можна говорити з людьми на Сході чи Півдні країни, – зауважила Лигачова-Чернолуцька. – Слова, ідеї, звичні для нас, там є контроверсійними. Ми не єдина країна, тому інформаційну політику треба вибудовувати зважаючи на реалії. Нам потрібен діалог. Треба вибудовувати довіру. Іноді, поступатися своїми гаслами, розуміючи, що вони будуть, на жаль, неприйнятними, йти іншими шляхами, не так прямолінійно.

– Про яку захисну війну, про яку мобілізацію, про яке єднання держави може йтися, коли суспільство в такому стані? – риторично запитує Роман Шутов. – Уже два роки говоримо про стратегічні комунікації, боротьбу з пропагандою. Але цифри показують, що ситуація залишається більш ніж загрозливою. Значить, робимо щось не так. Терміново потрібна робота над помилками, і у нас мало часу, бо завтра це використають проти нас.

І використовують. В інформаційному протистоянні в умовах гібридної війни ворог активно і наполегливо залучає українські ЗМІ, які «співають» з чужого недружнього голосу.

– Якби зараз була політична воля провести закони про фінансову прозорість і про неможливість утримування ЗМІ на кошти з Росії, можна було б дуже багато змінити в інформаційному просторі, не наступаючи на свободу слова, не блокуючи сайти, – стверджує Наталія Лигачова-Чернолуцька. І переймається ще однією бідою – засиллям у вітчизняний медіа «політичної джинси», замовних матеріалів.

– Чому наші телеканали переповнені популізмом? Бо їм за це платять. Перекрийте це! Перекрийте занесення грошей у валізах на телеканали! Перекрийте можливість через рекламні відділи оплачувати ефіри політикам! У держави є можливість зробити це. Навіть в тому законодавчому полі, яке існує.

– Ми тут для того, щоб озвучити результати нашого дослідження, – сказав Роман Шутов. – А пошук рішень – це тема діалогу ширшого кола зацікавлених сторін. Втім такий діалог насправді триває впродовж останніх двох років. І рекомендації такі є. Передовсім для відповідних державних органів. Повинна бути чітка і послідовна комунікація своїх цілей.

У цьому зв’язку, очевидно, час і пора організувати всеукраїнське незалежне дослідження про вплив Мінінформу на суспільну думку. В тому сенсі – є цей уплив чи його й на дух нема. Бо попри явні соціологічні картини провалів на інформаційному фронті, наш цілий Мінінформ усе якось собі на умі.