Так склалося, що за опрацювання тексту студентки сів, коли перед тим прочитав у фейсбуці допис Марії Чех з полку «Азов». Як Марія (позивний «Герда») пережила бої за Маріуполь, російський полон. Побачив світлину з бункера «Азовсталі»: змарнілі побаченим і пережитим милі обличчя дівчат, молодших за моїх доньок, і підпис: «Я єдина, хто залишилася живою»…

Потому читав текст студентки. По суті шкільний реферат про 8 березня, скомпільований з фрагментів, взятих з інтернету про ґендерну рівність і права жінок, а частина допису «Сьогодення», де йшлося про антипремію «Сексист року» на тлі допису Герди, сприймалася взагалі як блюзнірство. Якийсь хайп, потрібний як тим організаторкам «антипремії», так і «номінантам». Природа шоубізнесу: епатаж понад усе, де навіть не чорний, а такий собі «сіренький» піар теж працює.

Це «сьогодення» України, де вже одинадцятий рік точиться кривава війна, і кращі доньки і сини проявляють чудеса героїзму, самопожертви й відваги?

Так, в Україні нині немає ґендерної рівності. Бо разом з дітьми першими рятують жінок і дівчат – як берегинь і продовжувачок українського роду. А вони, попри все самі роблять вибір – бути поруч, до останнього стояти на захисті майбутнього.

Склалося враження, що текст писала людина з минулого (дуже схожих текстів про фемінізм і проблеми ґендеру є й в архіві «Грінченко-інформу»). Але вони творилися «до того», до цієї великої війни з її смертями, горем, героїзмом і підлістю, самопожертвою і зрадою. Після лютого 2022 року такі дописи в редакцію фактично не надходили. Чому? Шановний читачу, буде час, поміркуй над цим.

В Україні нині геть інше сьогодення…