За хвилюваннями про створення помісної церкви і долею полонених північним агресором українських моряків, за різдвяними клопотами з поля зору широкої громадськості якось випали передноворічні російсько-білоруські «братання». «Атєц Владімір» так ухопив в обійми «бацьку Алєксандра», що той аж зубами заскреготав. Великорус вимагав від білоруса невідкладно створити квазі-Союз. Радянський. Тобто покірно погодитися глитнути великою Росією маленьку Білорусь, яку в Кремлі вперто називають традиційно, «по-савєцкі» – «Бєлорусієй».

Що стоїть за домаганнями «брата»-ординця голубоокої «сестри»? Формально «шлюб» між ними зареєстровано ще 1997 року, коли держави підписали союзний договір за яким передбачалося і запровадити єдину валюту, і створити наднаціональні керівні органи. Тоді з’яву нової держави педалював сам «бацька», сподіваючись посісти кремлівський престол, посунувши дряхлого Бориса Єльцина.

Білоруський гамбіт не вдався. Алєксандр Лукашенко потрапив у свою ж таки пастку. Кинувшись в обійми Росії, Білорусь втратила економічну самостійність. На передноворічних перемовинах Кремль припечатав Мінськ до братської стіни незаперечним аргументом: віднині на поставки енергоносіїв вводимо експортні мита. «Бацька» був змушений капітулювати…

Дехто сподівався, що Лукашенко у передноворічну ніч звернеться до народу, закликавши боронити державну незалежність. Але до кого звертатися? Більшість білорусів давно почуваються росіянами. Сябри відцуралися своєї мови, перейшовши у російський культурно-інформаційний простір. Ну, був «бацька», то стане «атєц». «Какаяразніца»?!

Люби Боже правду! У масовому зросійщенні білорусів, у втраті їхньої національної ідентичності вина Алєксандра Лукашенка – чи не найбільша: він бо сам випиляв колоду і наточив сокиру на власну шию.

Для чого Білорусь потрібна Росії, а найперше Путіну? Ейфорія від «кримнашу» поступово «закорячилася» у свідомості російського обивателя одвічним «на кой оно нам?». Проект «Новоросія» ганебно провалився, а в Сирії доблесні російські «іхтамнєти» зі своїми плаваючими коритами та «хвальоними» системами ППО, яким заважає поцілити у противника… кривизна землі, стали всесвітнім посміховиськом. Якщо не так давно, у роки переможної істерії, рейтинг Путіна перевищував 80%, якщо ще рік тому у президентську кампанію він, рейтинг, сягав 70 відсотків, то нині обвалився до рівня «мирного» 2013 року, і далі стабільно здувається.

Щоб стати в усіх місцевих бійнях збройною затичкою, потрібно чималі гроші. Треба приносити життя тисяч і тисяч росіян на жертовник особистої популярності. Міжнародні економічні санкції збили пиху з бояр-олігархів, а простим громадянам затягли паски аж до хребтів. Чим погасити соціальне невдоволення? Потрібна нова переможна «освободітєльная война». На щось інше Росія нездатна. Найбезпечніша ціль – Білорусь. Створення нової держави, наприклад, Російсько-Білоруського Союзу, допоможе кремлівському карлику легітимно відцарювати щонайменше ще два терміни. І не випадково саме зараз з’явилися соціологічні опитування, за якими 66% росіян ностальгують за Радянським Союзом.

Виклики і загрози, що несе Україні сусідський союз-аншлюс, очевидні. Україну беруть в явні «клешні». Військові експерти заспокоюють: імовірний наступ з півночі, мовляв, загрузне у поліських лісах-болотах. Може, й так. Хоча навіть кількох диверсійних набігів достатньо, щоб заблокувати транспортні артерії, які пов’язують нас із Заходом. Наскільки подібне легко зробити і як це боляче для української економіки, свідчить блокада портів у Азовському морі. Зрештою, Білорусь постачає нам сьогодні пальне, виготовлене з російської нафти…

Поглинання нашої північної сусідки реально загрожує і країнам Балтії, Росія виходить на кордони з Польщею. З Чорного моря під ударом Румунія і Болгарія. Майже дзеркальне відтворення карти Європи напередодні Другої світової війни. Росія замахнулася на новий геополітичний удар не лише по Україні. Маємо відповісти. Чому б не реанімувати Балто-Чорноморський союз, як рубіж проти російської експансії? Вперше про БЧС було заявлено у 1919 році, коли делегації Фінляндії, Литви, Латвії, представники України та Польщі підписали неподалік Риги угоду. Це дещо видозмінений історичний шлях «із варягів у греки», транспортний коридор, що не лише політично, безпеково, а й економічно вигідний Україні і нашим сусідам. Про таке геополітичне утворення говорили всі українські президенти, за винятком хіба що Януковича. Але ж сказати ще не означає зробити…

Росія п’ятий рік цілеспрямовано веде проти України «гібридну» війну. Часом вона вибухає прямими бойовими діями, як це було в Криму, на Донбасі чи в Азовському морі. На порозі нова страшна примара війни на знищення України, війна не на життя, а на смерть кожного з нас. Російський рейх вишкірився на всіх рубежах.