Така собі «переможна машина часу». 

Війна закінчилася: 10-й рік між Україною і московією високий паркан і рів з крокодилами. Міста і села відбудовуються, але ще де-не-де по всій країні видніються шрами від бойових дій. Люди давно забули, що таке блекаут і тривоги. Та й Хвилина мовчання о 9-й ранку вже не така обов’язкова. Всі метушаться перед новорічними святами. На Майдані встановили великий екран, де транслюється «С льогкім паром»  –   «кл-а-асіка прімірєнія». На «Олімпійському» виступають «дружні артисти» з мокші, які не підтримували, але й не надто засуджували хутіна.

А тимчасом у пітерській квартирі доїдає соєву пельмень десятирічний пацан. Його мамка кидає з телефона обов’язковий платіж «на виплату репарацій».

«Й…ні хохли», – під ніс бубонить вона.

«Мам, а правда ми одін народ?» – питає пацан, дивлячись трансляцію святкового  концерту з Києва.

«Да, сина, вон і язиком говорят, і наші всє поєхалі іх поздравлять, оні просто вийо… Короче, ґє*ропа іх прідумала, чтоб нам плохо било», – жовчно повчає малого маман.

Приблизно така картина може очікувати нас після перемоги. Інстаграмні магазини і блогери перейдуть на болотну, бо, бачиш-но,  поширювати  контент легше, аудиторія більша.

Чому ми у тій війні не спалили москву, а зупинилися на кордоні 91-го? Припускаю, що через десять років це питання не втратить актуальності. А хіба українці  завойовували щось за останні 400 років. Всі наші війни визвольні. Згадаймо козаків, які набігами звільняли своїх з турецького полону, чи військо Сагайдачного, яке стало при москві, а далі не руш, бо «бєлокамєнная» тоді гепала великодніми передзвонами. «Вони ж православні, як і ми, – твердили козаки. – Браття по вірі». Як згодом ці недобиті Сагайдачним «єдиновірці» катували жінок, стариків і дітей, як загачували кривавим м’ясивом з українців річку Сейм, – спитайте у нашого стольного Батурина.

Нам треба своє, і щоб цей пітерський пацан, дорісши до «воєннообязанного», не поліз до нас з ордою таких самих вкотре «звільняти» «братській народ», мусимо нарешті вилізти з рабської задушливої шкури хохлів, яких Тарас нищівно прозивав «капустою головатою». Мусимо спалити москву в собі. Для початку «закенселити» ВСЕ російське. Від мови до наративів.

Втім, за недорозвиненої демократії це таки вибір кожного – ким бути і яке майбутнє нащадкам будувати.