Численні факти жахливих злодіянь рашистських окупантів на території України сколихнули світ, примусили людство знову згадати всує слово з арсеналу діянь найпідліших деспотів-людоморців – геноцид. Воно, це страшне слово, нині на вустах і очевидців звірств путлерівців у Бучі, Гостомелі, Бородянці, і вітчизняних та зарубіжних правників, і відомих політиків, і навіть глав держав та урядів.

Справді, злочини, визначені поняттям геноцид, – чи не найжахливіші у гидкому переліку людських злоначинань. Уперше цей термін ужито 1944 року Рафаелем Лемкіним, очевидцем злодіянь нацистів. Геноцид – цілеспрямовані дії для повного або часткового знищення груп населення чи народів за національними, етнічними, расовими, корисливими або релігійними мотивами. Рафаель Лемкін переконує, що геноцид – не обов’язково швидка і стрімка дія, що його акції можуть тривати довго, але вони ніколи не відступають від поставленої мети – цілковито знищити певну групу людей.

Сесія Генеральної асамблеї ООН 1946 року чітко визначила, що «…відповідно до норм міжнародного права, геноцид є злочином, який засуджує цивілізований світ, і за здійснення якого основні винуватці і учасники піддаються покаранню». Міжнародна конвенція «Про запобігання та покарання злочину геноциду» від 9 липня 1948 року виділила 5 акцій, які можуть трактуватися як геноцид: убивство членів групи; заподіяння серйозної тілесної або психічної шкоди членам групи; навмисне створення групі життєвих умов для її фізичного знищення, цілковитого або часткового; застосування дій, спрямованих на попередження народжуваності в групі; примусове переміщення дітей однієї групи в іншу. Для визнання геноциду необхідно довести факт хоча б одного із цих п’яти актів, навмисно спрямованих проти якоїсь групи нселення.

Спроєктувавши ознаки геноциду на нинішню війну росії проти України, маємо очевидний факт: нинішня «спецаперація» яку президент російської федерації путін втілює на території незалежної суверенної держави, є явою одразу кількох із названих конвенцією ООН акцій геноциду.

Почнемо з того, що сам факт визнання путіним двох етносів (росіян та українців) «аднім народом» вже є посяганням на знищення одного з них. Не важко здогадатися якого – того, проти якого пішла війною росія, кого винищують окупаційні путлерівські Zондер-команди.

Російська пропаганда, яка теж отримала недвозначну команду «мачіть хахлов», іще з 2004-2005 років (від Помаранчевого майдану в Україні) веде агресивну антиукраїнську пропаганду – всередині росії, за рубежем, а донедавна і в Україні, силами проросійських ЗМІ, «каналів Медведчука», проводячи політику «назад в СССР» через один із найпотужніших телеканалів «Інтер». На вирощення ненависті до українців та усього українського залучали колосальні кошти, підкуплених агентів упливу, журналістів, економістів, політологів, соціологів. Особливо знахабніла роспропаганда після окупації росією українського Криму та частини Донбасу.

Зримими маркерами геноциду проти українців стали заборона і погром російськими окупантами всього, що нагадувало Україну: мови, церкви, символіки, культури, пам’ятних знаків, топонімічних назв, книг, преси тощо… Кримінальним доказом україноненависництва, а отже – геноциду є цинічне вбивство навесні 2014 року депутата Горлівської міськради Володимира Рибака, який захищав один із символів українства – Державний прапор. Його тіло знайшли у водоймі з розпанаханим животом. Цей метод «устрашенія» українців росіяни повторюють сотні разів, у різних жахливих проявах: Бородянська, Бучанська різанини; тортури, зґвалтування, виморювання голодом, садистські вбивства, примусове вивезення людей включно з дітьми на територію росії…

Так, слова путіна про «адін народ» його тупа і кривава камарилья сприйняла як фізичне знищення українців, аби залишилися лишень росіяни і проросійські перевертні. Якщо на початку «спеціальной апєрації» в Україні загарбникам ставили завдання нищити «націков», то відчувши, що «націками» по суті є все населення, – рашисти взялися нищити народ. Без розбору. Без вікових обмежень. На захоплених територіях Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей, аби викорінити активне українство, окупанти навіть створили фільтраційні табори. І, якщо українець захищає право на власне існування, якщо бажає залишитися українцем, йому загрожує тюрма або куля. Чим така «фільтрація» відрізняється від нацистських таборів смерті? Та нічим!

Московія готувалася до війни давно і путін про це говорив не один раз. Зізнався він також і в тому, що «рано ілі поздно ето нужно било рєшать». Знищення української ідентичності, яка відрізняє нас від росіян, (замінивши її поняттям «нацизм») російський біснуватий диктатор возніс як свою «історічєскую місію».

Жорстокість, із якою московити топчуться на українській землі, не має меж. Заради «остаточного вирішення українського питання» вони вже застосовують заборонену міжнародними конвенціями хімічну зброю і погрожують тактичною ядерною атакою. І що найстрашніше: такі злодіяння російської вояччини у чужій країні «благословляє» сам російський народ. Принаймні, соціологічні опитування це підтверджують.

Не варто забувати, що спершу «благословення» на ці жахливі дії путін отримав від свого «духовного пастиря» – Кіріла-Гундяєва, очільника російської православної церкви. Це вже за межами людського сприйняття! Церква благословляє на вбивство! Кіріл освячує ікони, із якими «доблєстноє російскоє воїнство» має вирушати на війну в Україну. Цей ФСБешник у рясі через своїх підопічних попів Української православної церкви московського патріархату роками кадив у нас отрутою «русского міра», забороняв богослужіння українською мовою. Що це, як не прояви духовного геноциду проти українських вірян?

Факти реального геноциду росіян проти українців нині вже фіксують прокурори Гаазького трибуналу. Зібрані факти зроблять суд над міжнародними злочинцями неминучим.

Багаторічне, багатовікове методичне нищення московією України – це готова ілюстрація злодіянь, названих Міжнародною конвенцією «Про запобігання та покарання злочину геноциду». Згадаємо бодай кілька знакових віх. Після ліквідації Гетьманщини та Запорозької Січі московити розтоптали умови Переяславського договору 1654 року, за якими Україна, визнавши протекторат царя, зберігала вироблений нею суспільний устрій: тоді наші предки втратили залишки своєї державності. Фактично розпочався процес  нищення ідентичності українців. Саме в цьому полягав зміст «спільної історії двох народів», з якою досьогодні носяться у кремлі.

Московія віддавна ставила перед собою завдання, яким не переймалася жодна колоніальна імперія світу: повністю підкорити чужий етнос, спричинивши його ліквідацію. Голодомор в Україні 1932-33 років – один із сатанинських способів цього досягти.

Формуючи свою державність за часів Петра І, московити привласнили собі назву «Русь», переінакшивши її в «росію», хоча не мали для цього жодних історичних підстав, не кажучи про моральне право. Усе просто, як у них водиться: «ловкость рук і нікакого мошенства». Вкрали чужу назву – так, як нинішні «освободітелі от нацизма» крадуть с «освобождьоних територій» України білизну, дитячі іграшки, плазми, планшети, унітази… Століттями гарбали багатющу культурну та суспільно-політичну спадщину Старокиївської держави, яка ніколи їм не належала. Ось де диявольське ікло новітньої російсько-української війни та геноциду проти українського народу, який знову втілює раша і її біснуватий фюрер.