40 років тому, 9 травня 1981-го, в Києві з величезною помпою відкрили монумент «Батьківщина-Мати». Тогочасна назва: Меморіальний комплекс «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років».

Основою для будівництва став творчий задум та ескізний проєкт відомого скульптора Є.Вучетича та архітектора Є.Стамо.

Роботи виконав авторський колектив скульпторів і архітекторів Києва та Москви: В.Бородай, В.Єлізаров (керівник), І.Іванов, Г.Кислий, І.Мезенцев, Ф.Согоян, М.Фещенко, В.Швецов та інші. Сотні відомих підприємств, науково-дослідних інститутів і установ України та інших республік колишнього СРСР внесли вагомий внесок у його створення.

Меморіальний комплекс займає площу понад 10 га. До нього входять: музей з монументом «Батьківщина-мати», головна площа з алеєю міст-героїв та скульптурними композиціями «Форсування Дніпра» й «Передача зброї», галерея героїв фронту і тилу з бронзовими горельєфними композиціями, чаша «Вогонь Слави», виставка бойової техніки й озброєння та окрема споруда, де розгорнуто постійно діючі тематичні реліквійні експозиції «Трагедія і доблесть Афгану», «На чужих війнах». Для відвідування відкрито літак Лі-2, гелікоптер Мі-24В та реактивний винищувач МіГ-23.

Меморіальний комплекс став одним з найпопулярніших пам’ятних місць України, невід’ємною часткою історичного й архітектурного ландшафту Києва, що постійно привертає увагу киян та численних гостей міста.

Щоправда, в Києві й до цього існував такий музей у Кловському палаці. Але, кажуть, керівництво УРСР вирішило зробити «реверанс» перед перестаркуватим лідером Радянського Союзу Леонідом Брежнєвим, колишнім фронтовиком. Комплекс мали відкрити 1980 року. Але до круглої дати – 35-річчя Перемоги – не впоралися. Тому відкриття відтермінували до 36-ї річниці, хоча й тепер ледве встигали. А тут ще й звістка: на відкриття приїде сам Брежнєв!

За кілька днів до врочистостей на будівельному майданчику панувала метушня. По-перше, поруч із алюмінієвою статуєю бовванів 100-метровий підйомний кран – найбільший в УРСР. Його спеціально привезли з Донбасу для монтування Батьківщини-Матері. Проте часу на те, щоб його розібрати не залишалося. Й унікальний кран розрізали автогеном на металобрухт. По-друге, стався клопіт із музейним «Залом Перемоги», де золотом закарбували прізвища 12 тисяч бійців – Героїв Радянського Союзу. Нагорі, під куполом, значився полководець Георгій Жуков, кавалер чотирьох геройських зірок. Хтось згадав: генсек теж має чотири зірки! Щоправда, ті відзнаки не бойові: Брежнєв дістав їх у 1960-ті – 1970-ті роки, тому в списку фронтовиків-героїв його нема. Але ж… приїде, подивиться, не знайде свого прізвища, засмутиться. Викликали майстрів і наказали терміново вписати над Жуковим: «Брежнєв Л. І.».

Та й то ще не все! 1978 року «дорогого Леоніда Ілліча» нагородили престижним радянським орденом «Перемога». Тож він зрадіє, якщо 12-тонний макет цієї відзнаки встановлять під склепінням «Залу Перемоги», а не там, де передбачалося проєктом. Питання лише в тому, як тепер цю глибу підняти й закріпити? Адже зал готовий до відкриття, ніяка техніка там працювати не може. Вчинили по-радянськи: військові надали три сотні солдатів, які вручну затягли важкий орден до зали, а далі з допомогою тросів і лебідок підняли до стелі…

8 травня об’єкт відвідав керівник УРСР Володимир Щербицький, щоб особисто упевнитися, чи все готово до візиту високого гостя. Брежнєв прибув до Києва потягом 9 травня вранці. Близько п’ятдесяти телекамер транслювали його пересування містом у прямому ефірі. Генсек виступив з короткою промовою на церемонії відкриття, оглянув музей, розписався у книзі почесних гостей. Особливо вподобав експозицію, присвячену його участі у війні.

«Залізна баба» (гострі язики казали також: «Клепана мати») добре проглядалася з новобудов лівого берега. І не подобалася багатьом киянам. Кажуть, тут же в народі скульптуру, яка повинна була сприйматися як пам’ятник Перемоги, обізвали «Вікторією Петрівною». На латині слово “Victoria” – Перемога, але це ще й ім’я дружини Леоніда Брежнєва.

Втім те, що люди побачили, не найгірший варіант. Адже первісно передбачалося вкрити фігуру жінки тонким шаром золота, щоб виблискувала на сонці, а нижче, на схилах, поставити напівоголених велетнів-вояків до 30 метрів заввишки. Переробити проект вдалося лише тому, що його автор москвич Євгеній Вучетич помер 1974 року, а київський скульптор академік, народний художник УРСР і СРСР Василь Бородай, якому політбюро ЦК КПУ доручило закінчувати меморіал, позбавився найодіозніших рішень. Він хотів прибрати і меч. Показав Щербицькому 11 варіантів: Батьківщина-Мати тримає дитину, чашу тощо. Найудалішим варіантом вважав лаврову гілку в її руці. Та Щербицький заперечив: «Навіщо нам жінка з віником?»

Через недоречне сусідство з Лаврою кияни прозвали алюмінієву статую ще й «Лаврентіївною». Почалися розмови, що її меч вище хреста лаврської дзвіниці. Якщо дивитися з мостів (залізничного чи імені Патона), то візуально сприймається саме так, адже меморіал розташований ближче до мостів. Насправді, верхівка меча нижче хреста дзвіниці на 18 метрів. Нині у багатьох довжина меча (він здається непропорційно куцим) викликає подив. З цього приводу казали, нібито митрополит Філарет розповів Щербицькому про своє видіння: не можна піднімати меч – символ війни – вище хреста, бо неминуче почнеться кровопролитна війна, «якій не буде кінця». Але то легенда. Меч вкоротили з іншої причини. Півметрову модель Батьківщини-Матері випробовували в аеродинамічній трубі і виявили: за тієї довжини, що передбачав Вучетич, меч вібруватиме на вітрі. Тому його вкоротили.

Мало хто знає, що фігура жінки символізує не тільки Перемогу. Вона – своєрідний пам’ятник видатній українській скульпторці Галині Кальченко, яка померла у 49 років від раку. Василь Бородай неодноразово розповідав, що обличчю Батьківщини-Матері навмисно надав риси своєї талановитої колежанки. Щоправда, ніс скульптури довелося подовжити, інакше знизу виглядав би сплюсненим. На київському заводі ім. Паризької комуни зробили не тільки монтаж обличчя Батьківщини-Матері, а контрольне складання верхньої частини скульптури. Партійне керівництво зажадало також збільшити статуї груди – праві, мовляв, чомусь менші, ніж ліві. Бородай не погодився. Коли жінка піднімає руку вгору, пояснив він, груди розтягуються і стають візуально меншими.

Вперше в радянській будівельній практиці впровадили метод зведення скульптури блоками, які мають повну заводську готовність та ще й пройшли попередню контрольну заводську збірку. Вся скульптуру розділили на 27 монтажних блоків, з яких «голова», «рука з мечем» і «щит» транспортувалися цілком. Для перевезення частин запроєктували і виготовили спеціальний 12-метровий трейлер вантажопідйомністю 20 тонн. Здивовані кияни висовувалися з вікон міського транспорту і натовпами стояли на набережній, спостерігаючи доставку цих елементів до будівельного майданчика.

Не обійшлося і без трудового подвигу. Зрозуміло, будівельники змонтували металеву жінку до чергового святкування в рекордні терміни – за чотири місяці, одночасно виконавши роботи зі зведення інших об’єктів комплексу.

Спорудження статуї з п’єдесталом-музеєм коштувало державі 12 млн. рублів. Витрати на весь комплекс перевищили 30 мільйонів.

2015 року музей дістав нову назву – Національний музей історії України у Другій світовій війні. З його експозиції давно прибрали Брежнєва. Натомість «Стометрова Киянка» раптом зажила міжнародної слави – вона в четвірці найвищих скульптур світу. Якщо порівняти нашу Батьківщину-Мати та Статую Свободи за технічними характеристиками, то:

• довжина американської статуї – 93 метри (від землі до закінчення факелу), української – 102 метри. Але сама скульптура в Києві довша за свою подругу з Нью-Йорка на 16 метрів, та важча на 267 тон (450 проти 183).

Скульптуру можна відвідувати, в ній розміщено ліфти, які піднімають відвідувачів на різні майданчики (до “голови” і до лівої та правої руки). Піднімати відвідувачів дозволили лише влітку 2002 року, і тільки на майданчики відмітки 36 метрів і 92 метри. У квітні 2003 року молодий чоловік впав з верхнього майданчика і розбився, після цього доступ туристів обмежили.

Згідно з висновками фахівців монумент «Батьківщина-мати» має стояти понад 150 років і, за розрахунками, може витримати навіть землетрус силою 9 балів. Для контролю за станом усіх будівельних конструкцій встановлено суворий режим щорічних геодезичних інструментальних обстежень.