Про що говорять скромні декларації нашої клептократії? Що епоха кримінального накопичення підійшла до свого логічного фіналу, клептократія вперлася рогами у глуху патову стіну і не знає, що далі робити. Суть не в тім, що вони показали напівголодному і добряче пограбованому суспільству соту чи тисячну частину чесно вкраденого, а суть в тім, що вони показали межі своєї фантазії як державні люди, як економісти…

Всі ці годинники, квартири і валізи з кешем – це планка жлобства і дегенерації. Але тут з’являється ще один цікавий фактор: раніше ми про це все також знали, проте на будь-який закид вони відповідали – «А ти доведи!..». Та довести ніхто нічого не міг: вся «доказалка» – «ментура», прокуратора і суди – була в їхніх руках. Тепер же вони виклично продемонстрували, що «Такі-да! Ось вам велика купа бабла, ось вам – «ролекси» і «бригети», які ніколи не будуть показувати ваш час, а ось вам квартири, в яких ви ніколи не будете жити. І це все – наше. Які питання?..» Ось тут настає черга рефлексій пограбованих: або почати запитувати, або мовчки з’їсти ці декларації і цим відкрити вікно Овертона до наступних, в яких уже будуть легалізувати все, нажите непосильним трудом на державних чиновницьких галерах. Тобто, воно буде мовчки легалізоване суспільством. Тому що яка вже різниця, скільки у вас вкрали – півтора мільйона чи півтора мільярда. Ви ж не проти? А якщо проти, то це мусить бути виражене в якійсь дії; спротив – це не статика, це – динаміка.

У Лебона є тези, що описують процес деградації Риму, громадяни якого від психологічного стану воїнів виродилися в жалюгідний плебс, що вже втратив імперативи великого, задовольнившись «хібом і видовищами»:

«Було стільки жахливих утисків, але ніколи ні найменшого протесту».

Ось саме це і був кінець Риму. А нашестя варварів просто заповнило ту метафізичну пустоту, яка утворюється внаслідок відсутності сплаву гідності і вольових якостей. Бо безвольна гідність – нічого не варта.