Прогулянка в абсолютній темряві на п’яти різних локаціях, що відтворюють місця з нашого повсякдення; побачення, де написати коханому листа – той ще квест; інтерактивна прогулянка в темряві для дитини… Все це пропонує музей «Третя після опівночі».

Це місце – єдине в Україні, де екскурсії проводять незрячі гіди в абсолютній темряві. Перший такий музейний простір відкрили 2017 року в Києві, а за 6 років – і у Львові. Так його ініціатори і творці руйнують бар’єри у спілкуванні між зрячими та незрячими – за допомогою півторагодинного екскурсійного занурення у світ людей з вадами зору, в якому панує лише 4 особливо загострені органи чуття: слух, нюх, дотик та смак. Щоб суспільство розуміло, як живеться незрячим. Як звична річ, наприклад, перехід дороги, може стати справжнім квестом у негативному сенсі цього слова.

Нині є можливість відвідати три типи заходів: прогулянку, побачення, програму для дітей.

Прогулянка у темряві

90 хвилин занурення у повну темряву, 150 кв. м. простору, стандартна група до 4-х людей, але є програми для груп з 24-х осіб.

На п’яти різних локаціях реалістично відтворюються місця з повсякденного життя – зі звуками, запахами та облаштуванням. Як думаєте, зможете перейти дорогу чи налити води у склянку в суцільній темряві?

Побачення у темряві

Тривалість – 90 хвилин, підійде для пари: багато дотиків, багато відчуттів, лише ви та ваше кохання.

На такому побаченні по-новому розкривається смак романтичної вечері, глибше сприймається музика, картини треба відчувати на дотик, а написати коханому листа – та ще пригода.

Для дітей

Три типи екскурсій: групові (офлайн до 24-х дітей), День народження (офлайн, до 24-х дітей), Квест-бот «5 чуттів» (онлайн – телеграм-бот індивідуально або в колі сім’ї).

Як донести важливі теми? Розказати – добре. Показати – краще. Дати відчути на власному досвіді – ідеально. Програми для дітей в найефективнішому форматі – інтерактивному.

Також музей має тематичну сувенірну продукцію, яку виробляють незрячі гіди.

На інстаграм-сторінці зазначається, що найпопулярніший відгук – «Це має відчути кожен!»

Авторка сама відчула, почула, доторкнулася до життя незрячих людей під час «Прогулянки у темряві», яку проводила гід Ксенія. Вона фахова режисерка драматичного театру, ставила вистави в Одесі, Києві, Хмельницькому, але так сталося, що втратила зір і її життя змінилося. Працює в музеї «Третя о півночі», викладає ораторське мистецтво та займається стендапом – розповідає про життя незрячої людини.

«Колись у мене запитали, чи загострився у мене слух, –  розповідає Ксенія. –  Кажу: так, загострився. А вони: «А ти чуєш радіохвилі?».

Зізнається, що все життя дуже боялася висоти, але коли втратила зір, то піднялася на Говерлу.

…Занурюємося в у цілковиту темінь приміщення. Перші дві хвилини – ступор, нерозуміння, бажання вийти на світло. Здається, що коли заплющуєш очі, нібито стає світліше. Наш гід відразу захопила увагу своїм приємним поставленим голосом. І орієнтувалася у просторі – куди нам до неї?

Так навпомацки пройшли п’ять локацій: спробували на дотик відгадати відомих осіб за їхніми гіпсовими скульптурами, а також картини відомих художників; перейшли в повній темряві дорогу, під шум машин. І ніби розумієш, що перебуваєш у приміщенні, але в цілковитій темряві, коли чуєш вулицю, тобі здається, що саме там і перебуваєш. Спробували зробити собі каву в кавомашині, і збагнули, що це геть непросто – що таки страшно пролити на себе гарячу каву. Піднялися сходами, намацали двері до квартири, дослідили увесь її простір.

Враження від екскурсії неабиякі. Незабутні. Після такого справді починаєш більше довіряти всім своїм органам чуття. Усвідомлювати, як багато важать очі. А головне – починаєш розуміти людей, які мають вади зору. І цікавитися, наскільки місто, в якому живеш, облаштоване для їхніх потреб. Спойлер: не облаштоване.

Як розповіла нам Ксенія, у Радянському Союзі не дуже переймалися потребами людей з інвалідністю, радше навпаки – вдавали, що їх немає. Нині ситуація порівняно краща. До прикладу, роблять пандуси з правильним кутом для людей на візках (безпечний нахил зовнішнього пандусу не може перевищувати 8%, внутрішнього – 10-12%), тоді як кут нахилу на деяких старих пандусах в Україні може сягати 40%!

Як зазначено на сайті Київського міського центру соціальної, психологічної та трудової реабілітації «Аскольд», в Україні мешкає близько 70 тисяч незрячих людей. Це за офіційною статистикою, а за неофіційними даними, їх утричі більше.

Тому надзвичайно важливо не лише створювати комфортні умови для людей з вадами зору, а виховувати суспільну толерантність, щоб особа незалежно від її фізичних можливостей сприймалася насамперед як особистість.

Музей «Третя о півночі» – помітний крок до такого розуміння.