За сімнадцять років проведення конкурсу на знання української мови  виросли мільйони прихильників і активних оборонців від зросійщення нашого суспільства. Міжнародне мовне змагання заслужено носить ім’я засновника і мецената, українця з Канади Петра Яцика, мільйонера, який, як мовиться, зробив себе сам.

У листі до українських школярів  ще зо двадцять років тому Петро Яцик розповідав, що починав у Канаді із важкого і простого… миття посуду.  Але то був найперший і найважливіший урок: «Не нарікай, роби добру справу, а винагорода прийде». А другий урок дав йому власний  будівельний бізнес. Щоб досягти успіху, «треба вміти і бажати спільно працювати для спільного добра». Тож для спільного добра і започаткував Петро Яцик популярний нині серед школярів і студентства конкурс.

Сімнадцять років тому, під час першого конкурсу, мовні завдання виконали 200 тисяч школярів, масовість вразила навіть організаторів.  А нині це вже мільйонний рух. З легкої руки академіка-астрофізика Ярослава Яцкова мовний турнір українства став міжнародним. Учасникам і переможцям із преміального фонду виплачено майже десять мільйонів гривень…

– Ми з Петром Яциком попрощалися у Києві такого ж сонячного травня, але 2001 року, – згадує виконавчий директор Ліги українських меценатів і координатор конкурсу, письменник Михайло Слабошпицький. – Ні він ні я не здогадувалися, що більше не зустрінемося. Незадовго до початку другого конкурсу Петра Яцика не стало…

Добре посіяне – добром зародило. Традиційно у травні до столичного Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка з’їжджаються  учні середніх шкіл, студенти вишів і професійних навчальних закладів. Приїздять вчителі  і діти,  не лише переможці і призери, а просто залюблені у рідну мову, щоб поспілкуватися з однолітками,  знайти нових друзів, познайомитися з Києвом.

Марина Воронова, дев’ятикласниця із села Новоолександрівка Донецької області, цього року не стала призеркою, але участь у конкурсі бере вдруге, була найкращою в області. У Києві вперше.

– То неправда, що наш край російськомовний, у нас говорять українською, правда, часто суржиком, – розповідає Марина.

І її село, і школа невеликі. В дев’ятому,  де навчається Марина,  п’ятеро учнів: вона і четверо хлопців. Від неї всі захопилися читанням. Каже, що коли була на олімпіаді з історії у Запоріжжі, то придбала свого улюбленого Рея Бредбері українською –  книжки читатиме вся школа. Захоплюється Тарасом Шевченком, знає чимало його віршів напам’ять.

Свого часу, за міністра освіти Дмитра Табачника, влада намагалася  поховати благородну справу  Петра Яцика. Для цього заснували паралельний конкурс, куди підкинули більше грошенят. А непідконтрольний  владі освітній змаг мав би поволеньки  спочити у Бозі. У такий спосіб Дмитро Табачник , наприклад, намагався відродити  і «совєтську» військову гру школярів «Зарніца», відмовляючи  у фінансуванні патріотичному таборуванню «Джура».

Завдяки громадськості, завдяки патріотам-меценатам конкурс української мови витримав випробування. Утім було прикро почути зізнання організаторів конкурсу  про те, що  Міністерство культури, на чолі з артистом-«франківцем» і «голосом Майдану» Євгеном Ніщуком, фактично відмовилося від співпраці. При цьому міністерство реалізує цільову програму з розвитку української мови. А конкурс , який набув такої популярності, з року в рік, тримають на плечах меценати. Найвідданіші – ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця»», ПрАТ «Ексімед», Союз українок Австралії,  фундація Івана Багряного (США).

Щастя, що у яциківського конкурсу чимало друзів-добротворців: діячів культури, письменників і видавців, політиків. Юлія Тимошенко, десятий рік підтримуючи  конкурс,  цього разу виділила кошти на подарунки вчителям. Хтось закине: мовляв,  тонкий піар… Але якби ж то бодай половина наших бізнесменів, політиків, чиновників і громадських діячів та хоча б один раз отак пропіарилася!

Конкурс імені Петра Яцика – то не лише проба на знання рідної мови. Це, наприклад,  розробка українськомовних «стартапів», вивчення своєї історії і культури. Народний депутат і доктор філології Ірина Констанкевич заснувала премію імені Олени Левчанівської. Один час ця маловідома, але видатна жінка мешкала у Житомирі,  організувала у місті Український клуб і «Просвіту». Згодом переїхали на Волинь, була обрана до сенату Польщі і відстоювала права українців. Розстріляна «совєтами» у луцькій тюрмі 1940 року.

Перед учасниками  конкурсу виступили юні таланти з ансамблю народного танцю «Ровесник»,  переможці вокальних телевізійних змагань Евеліна Іващенко з Броварів і Вероніка Морська з Білої Церкви. Вероніці лише шість років, але коли вона заспівала пісню «Квітка-душа» («Ой,  не зоря в небі запалала»), здавалося, що в театр залетіли співочі соловейки і сіли глядачам на плечі.

– Якщо ми сьогодні повертаємо до бюджету мільярдні кошти, вкрадені «діячами» попереднього режиму, то не треба думати на що їх витратити. Інвестуймо  у наше майбутнє, у наших дітей, забезпечмо їх безкоштовними підручниками, – говорив голова журі конкурсу, директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко. – Наша різнолика молодь  заповзята, яскрава, захоплива, захистить і рідну мову, і Україну!

Про те ж саме говорив і засновник Міжнародного конкурсу з української мови Петро Яцик:

– Покоління сьогоднішніх школярів і студентів у майбутньому збудує й утвердить добробут нашої української держави! Якщо працюватимемо щиро й віддано, з ентузіазмом і усмішкою, світ усміхнеться і до нас!