Україна стікає кров’ю… І не лишень солдатською, а й дитячою. Пряме ракетне влучання в дитячу лікарню «Охматдит» – не перше, але й, на жаль,  не останнє звірство росії в Україні.

Пригадалося, як на одному із каналів коментатор із «хорошіх русскіх», добре знаючи менталітет свого народу, щиро зізнався: «… Те, кто запускают ракеты, конечно, прямой наводкой в больницу бить не хотят, но… если рядом есть  цель, которая, по их мнению, заслуживает внимания, то на больницу уже никто не будет обращать внимания». Спитати б цього цинічного балабола: а яка ж тоді «цель» так привабила тих, хто холоднокровно бобмардував Маріупольський драмтеатр, у якому переховувалися сотні людей? Це ж для російських агресорів, їхньою ж мовою мирні маріупольці завбачливо вивели на асфальті біля театру великий напис «Здесь дети!». Але рашистів і це не спинило.

Кровожерливість росіян, їхнє бажання знищувати Україну та українців уже стали очевидними всьому світові. Кремлівський політикарлик зі своїми пропагандистськими задрипанцями давно змінили тактику:  від «нас там нєт» до «нам нікто нє указ». Повністю зігнорувавши міжнародне законодавство, користуючись плодами демократії та законослухняністю інших, цинічні гопники продовжують шантажувати світ дикою жорстокістю, щоразу повторюючи, що на цьому вони не зупиняться, що «рєзєрви єщьо нє ісчєрпани».

Нахабства росії додало створення своєрідної коаліції антидемократичних режимів на чолі з Китаєм. Західний світ поки цього відкрито не визнає, все ще мантрує «багатовекторністю», а монстр, зрощений війною, продовжує надимається, як пузир. Чого вартий той факт, що терористична росія на своїх полігонах поблизу західних кордонів проводить навчання з китайцями, запрошує в гості військові угруповання північнокорейського диктатора… Ніхто вже не ховається. Агресивність, породжена російсько-українською війною, тільки поширюється, розвиваючи в кремлівського звіра манію свіжої здобичі.

Згадаймо перший рік війни, коли путін тижнями не вилазив із бункера, а  російське військо під натиском української армії драпало з-під Києва, Сум, Чернігова… Тоді русня готова була йти на примирення, шукала можливих компромісів. Зараз вони знову повернулися до ультиматумів, бо – осміліли, заручившись підтримкою союзників. Путін, як щур, виліз із нори, подорожує світом, бере участь у міжнародних самітах, організовує їх сам… Марна справа підтримка цивілізованих країн – для видимості міжнародного авторитету путлерівській росії годиться  прихильність навіть канібальських диктатур. «Нє гнушаєтся», як кажуть у них. Бо це дає відчуття, що ти не загнаний у глухий кут одинак, що є бодай хтось у світі, хто готов потиснути твою закривавлену п’ятірню.  І натхненний цим кремлівський катюга знову розкручує маховик війни з ненависною, бо нескореною Україною.

Глобальний саміт в Швейцарії зафіксував вододіл хто є хто. В його підсумковому документі містяться положення, які в разі загроз  актуальні для будь-якої країни. Це, по суті, базис, головні правила співіснування держав. Але попри всю логічність цих принципів знайшлися країни, готових жити безпринципно, в хаосі, за правом сили.

Мокшанський дідько влаштував бал сатани посеред Європи, запрошуючи «до танцю» одіозних диктаторів, для яких демократія та вільні вибори є загрозою. Ще на початку російсько-української війни відомі політики і політологи назвали її цивілізаційною, адже на прю стали добро супроти зла, правда проти брехні, право проти безправ’я… Війна, ніби яскравий маркер, наповнений кров’ю, чітко позначає больові точки. Одна із них у тім, що цивілізовані країни в гонитві за більшим економічним успіхом зростили собі монстрів, які тепер стали загрозою цивілізації. Хто підняв із колін економіку злиденного колись Китаю? Хто до останнього загравав із СРСР? Хто досі наповнює бюджет кровожерливої росії нафтогазовими доларами? Так ото ж.

Очевидно, чим довше триватиме російсько-українська війна, тим міцніше буде вкорінюватися зло на нашій планеті. Воно вже відчуло силу. Світова терористка нині головує у Раді безпеки ООН, ще один доказ, що цей орган давно став геополітичним атавізмом. Парадоксально, але західний світ, маючи фінансово-економічну перевагу, може програти, адже до влади європейських країн рвуться націонал-популісти, що сповідують ізоляцію, тим самим послаблюючи Євросоюз та його стратегічне партнерство із США.

Аксіома: від нинішньої ситуації на російсько-українському фронті залежить доля демократії. Чи розуміють це ті, хто намагається умиротворити путіна, заморозити конфлікт, змусити Україну поступитися територіями?

Лише об’єднаною прогресивною спільнотою можна перемогти агресора, який тягне світ у морок автократії. Так було у Другій світовій. Пора й нині відкривати другий фронт. Справжній. Безкомпромісний. Тільки так цивілізація здатна зупинити розповзання нової коричневої зарази, породженої кремлем.