Життя дружини військовослужбовця – це постійна подорож важкими хвилями емоцій та переживань. Щодня вона бореться з викликами, які вимагають мужності, емоційної стійкості, безмежного терпіння.
Попри фізичну розлуку з чоловіком Вікторія завжди разом з ним. Емоційно, духовно. Долає випробування його служби в умовах передової.

Вона мисткиня: малює, займається гончарством. Її картини відтворюють сучасний емоційний стан людей, котрих зустрічає мимоволі чи з якими спілкується.

– Я вже маю досвід чекати і терпіти: мій чоловік брав участь у бойових діях ще до широкої війни, – розповідає Вікторія. – Але з початком повномасштабного вторгнення прийшло відчуття, що світ зруйновано. Були навіть моменти відчаю, що ситуацію вже ніяк не змінити. Тоді й вирішила, що найкраще зосередитися на саморозвитку, освіті, особистісному зростанні. І більше підтримувати чоловіка, бо там набагато важче, ніж усім нам тут. Розуміла: тривале очікування й постійні переживання не приносять користі ні мені, ні йому. Вірю у вищі сили і завжди молюся, щоб у нас з ним все складалося на краще.

– Що допомагає зберегти емоційну стійкість, коли чоловік на передовій?

– Допомагає віра. Напевне, багато є зневірених через наші реалії. А я вірю, що скоро це все закінчиться. Найкращий спосіб не впадати у відчай чи розпач – отримувати нові знання, захоплювати себе чимось корисним. Це справді допомагає. Війна може закінчитися в будь-який момент, а ми терзаємося в постійному очікуванні, відкладаючи життя на потім. Та не зробимо краще нікому. Життя триває, наші військові заради цього кожен день там, і вони хочуть, щоб ми жили. Вони там не сплять, щоб ми могли спокійно спати, вони тепер не можуть жити за своїми бажаннями, щоб ми тут не марнували життя, і наша подяка їм за це повинна бути на всю широчінь душі. Мій чоловік постійно повторює: «Я тут, щоб далі наші діти не були там, щоб ти могла жити в Україні, а не під тією мерзотною країною. Я хочу, щоб ти зробила все, що у твоїх силах».

Так я почала шукати світле серед темного. Насправді, його багато, щоб цінувати життя. Радію хорошій погоді, славним людям, які поруч. Радію, що можу займатися тим, про що мріяла з дитинства, що можу вийти з подругою на каву, зателефонувати чоловіку… У кожного свої щоденні приводи радіти. Шукаю підтримки в медитації, важливо навіть у такий тривожний і морально тяжкий час знаходити спокій. Бо від нашого стану залежить стан наших близьких. Навіть якщо вони далеко, навіть якщо на фронті. Як зможу підтримувати та налаштовувати чоловіка, якщо сама не дам собі ради? Ніяк! Коли йому важко – мені важко, коли йому боляче – і мені боляче, але я та, найближча, яка може подеколи впливати на його стан, тому беру на себе цю відповідальність. Він знає, що я завжди вислухаю та підтримаю, як би мені не було від цього боляче.

– Вдається бути оптимісткою?

– Найбільше налаштовує на позитив уява. Я уявляю, як усе це закінчиться і ми нарешті будемо поруч. У нас буде велика сім‘я, в моїй уяві вона вже, є просто треба ще трішки почекати, поки ми всі зберемося разом. Якоюсь мірою це працює, бо розумію, заради чого це все…

– А самотність? Як її борете?

– Інколи дуже важко, інколи проживаю сама це все, але в особливо складні моменти підтримують близькі люди. Які вміють вислухати.