Його вважають ефективним інструментом зміни світогляду та моделі поведінки. Особливо для суспільства, де панують патріархальні стереотипи та ідеали. Про відродження фемінізму в Україні, «кухонну критику» цього руху, гендерні війни в дискусіях 1990-х йшлося у креативному просторі «Creative Women Space», на лекції дослідниці фемінізму в літературі, докторки філологічних наук, членкині-кореспондентки Національної академії наук, професорки Тамари Гундорової.

Пані Тамара стверджує: на собі відчула, як важко бути жінкою в науці. Вона активно спілкувалася із Соломією Павличко, видатною постаттю українського жіночого руху. Тоді й заринула у цю тему, стала однією із засновниць першої феміністичної групи – «феміністичного семінару».

– Фемінізм – це свідомість, це свобода бути жінкою, – зазначила лекторка. – Треба було відійти від стереотипів, а їх не так легко позбутися. Література – медіатор, посередник, який допомагав цим ідеям втілитися.

 У цьому важко засумніватися. Наприкінці XIX століття Іван Франко назвав Лесю Українку «трохи чи не одиноким мужчиною на всю новочасну соборну Україну». «Ся хора, слабосильна дівчина» загострила питання про місце жінки в культурі. Парадокс «одинокого мужчини» поставив під сумнів патріархальні ідеали. Одним із них є Маруся з однойменної повісті Григорія Квітки-Основ’яненка. «Ця дівчина багата, вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить, роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече». Митці того часу хотіли бачити українську жінку скромною, хазяйновитою та незайманою. У дослідженні «Погляд на «Марусю» Тамара Гундорова «намагалася показати сконструйованість і штучність такого образу української жінки». Проти нього колись виступила і Ольга Кобилянська, захищаючи право жінок на сексуальність, тілесність і свободу. В’ячеслав Медвідь, письменник, один із прибічників «традиційних» поглядів, висловився з цього приводу однозначно:

«Як би ми не крутилися, ні Кобилянська, ні Українка професійно, як митці, жодним чином не перевершують таких могутніх творців, як Стефаник чи Франко».

Фемінізм, як і кожний рух, що спростовує стереотипи, викликав бурхливу реакцію суспільства. З паном Медведем солідарні чимало українського письменства: Юрій Покальчук, Віктор Неборак, Євген Пашковський, Олександр Ірванець, Юрій Андрухович та інші. Маємо новітнє явище «агресивного антифемінізму», значний табір заперечувачів «кризи маскулінності». І старе-нове питання заклятого вибору «Місце жінки: література чи кухня?». З новими хвилями дискусій.

– Загалом, усі ми були феміністками, але вузького, партійного означення, – наголосила лекторка. – Це був спосіб мислення. Це була ідея.

Проте, зі слів пані Тамари, ліберальний фемінізм набув дещо радикального і критичного характеру, коли приєдналася літературознавиця Ніла Зборовська. Саме вона виокремила національний фемінізм, протиставила академічний і популярний жіночий рух.

Незважаючи на те, що з роками суспільство стало демократичнішим, наполегливі, часом болісні пошуки місця жінки в соціумі не припиняються. Як ілюстрацію Тамара Гундорова згадала один із «перлів» екс-президента Віктора Януковича: «Те, що мені говорять, що з жінкою дарма сперечатися, – неправильно. Я з цим не згодний. Я, у першу чергу, вважаю, що вона – прем’єр-міністр і повинна нести відповідальність за кожне своє слово. А якщо вона жінка – то повинна йти на кухню і показувати там свої примхи». І процитувала свою колежанку, літературознавицю Віру Агеєву: «Читання деяких статей та інтерв’ю часом залишає враження, то в Україні відбулася могутня феміністична революція, і тепер із її жахливими наслідками з останніх сил борються лицарі Справжньої, Великої, патріархальної/патріотичної культури». Додавши, що ті «й досі борються з феміністичними, гендерними та квір-студіями».

Лекція Тамари Гундорової «Феміністичні тони у портреті 1990-х» мали змогу послухати відвідувачі виставки «Безстрашні. Частина І», створеної соціологинею Тамарою Марценюк. Організувало захід видання «Гендер в деталях», яке ставить за мету поглиблювати розуміння гендерних питань в українському суспільстві. Його редакторка Ганна Довгопол зазначила: переважна більшість зазвичай уважає історією те, що відбувалося століття тому, натомість часто ігнорують знакові події новітніх часів. Щоб проілюструвати актуальність і значущість фемінізму в Україні, їхнє видання підготувало цикл інтерв’ю з відомими діячками феміністичного руху, які вельми успішно представляють різні сфери суспільного життя.

Місце проведення «Creative Women Space» теж доволі символічне: цей креативний простір створили п’ятеро жінок, які понад усе хотіли втілити свої мрії, а нині допомагають іншим жінкам не вагаючись рухатися вперед за покликом душі.