«Як тебе не любити, Києве мій!»

 Під завісу травня українська столиця відзначила свій 1538-й день народження. Скільки ж за цей величезний час місто пережило! Скільки таємниць ще приховує. Навіть корінні кияни не знають й половину прекрасних місць, які береже, таїть красень-Київ!

Одне з таких «таємничих» місць є на південній околиці Печерська. Це історична місцевість Бусове поле, або Буслівка, Бусовиця. Тут же – річечка, теж Буслівка. Нині ця ліва притока Либеді тече під вулицею Михайла Бойчука, закута у бетон підземного колектора. Напевне, у давні часи місцина була ідеальною для гніздування лелек, себто буслів. На схід від Бусового поля – Бусова гора. Вона примикає до головного пагорба Звіринця, відділяючись від нього пониззям вулиці Тимірязєвської, а далі, за Залізничним шосе, ще один пагорб – Лиса гора. Зараз на Буслівці стоять будинки – «сталінки» другої половини 50-х і «хрущоби» 60-х років минулого століття. Їх старожили досі називають «на Кіквідзе». А неподалік – разючий контраст житла бізнес-класу, мікрорайон «Новопечерські Липки».

Багато чого змінилося, але спогади з минулого досі блукають буслівськими вулицями.

– Жили ми там з 1950-го по 1955 роки. Яке це було тяжке, але й прекрасне дитинство, – пригадує сімдесятивосьмирічний Володимир Ілліч Устінов. – Тут тоді був радгосп «Буслівка», він обслуговував командування штабу Київського військового округу.  У радгосп приїжджали дружини офіцерів штабу округу чи їхні водії, купували те, що їм потрібно. І було що! Тут були прекрасні сади, ставок, корівники, свинарники. Пастухи пасли корів на Лисій горі, була у совхозі й пасіка. Наші батьки працювали на полях, вирощували овочі, збирали смородину, яблука, груші, ловили рибу в ставках, а ми, діти, у літній час їм допомагали.

Ставок був чудовий! Вода до нього поступала з джерела, а зі ставка – в Глинку. Зараз на місті Глинки розташована автостанція.

А які ігри в нас були: лапта, городки, жмурки, сищика-розбійника… А яке було смачне морозиво! Пончики-пустушки! Ми каталися на саморобних самокатах. Був один велосипед на всіх, тому каталися по черзі.

Жили всі в бараках, одна половина барака була для родини, а інша – для худоби. Навпроти радгоспу був завод АБЗ (асфальтно-бетонний завод). Він починав свою роботу дуже рано. А ми літом часто спали на вулиці під бараками. Коли прокидались, уся постіль була в кіптяві.

Більшість моїх друзів мешкали в цегляних будинках. Саме там я вперше побачив справжній телевізор.

По вулиці Киквідзе (тепер Михайла Бойчука – ред.), якщо спуститися вниз від Печерського мосту, справа була військова частина, а зліва будувалися будинки, які охороняли полонені німці. Зараз з правого боку вулиці стоїть гуртожиток.

Радгосп «Буслівка» залишив великий слід в моєму молодому серці. Багато хто й гадки не має про це чудове місце Києва, а його слід побачити кожному!