Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
(Тарас ШЕВЧЕНКО)

Олексій Мушак, народний депутат України за партійним списком БПП, в розлогому інтерв’ю «Грінченко-інформу» називає себе агентом. У нас, виборців, постає питання: а чий агент Олексій Петрович? Зі сказаного ним стає зрозуміло, що він висловлює думку тих впливових сил в Україні і за її межами, яким до вподоби територія нашої країни, її клімат і природні багатства, але дуже заважають самі українці, бо тримаються своєї споконвічної землі.

Ці сили вже на практиці побачили і переконалися, що найоптимальніший спосіб витіснити корінний народ – купити в нього землю. Принаймні, дешевше, і надійніше, ніж іти війною і витісняти збройно.

Вони розумні та й хитрі. Свідомі, що, відбираючи в корінного етносу його життєве середовище, основний життєвий ресурс, творять жахливий злочин перед цими людьми і перед Богом. А тому воліють залишатися на другому плані, в тіні, а наперед випускають своїх «агентів» – людей хоча й далеких од землі, зате добре відомих в інших сферах, або просто активних, на зразок співака Святослава Вакарчука, журналіста Миколи Вересня, а в нашому випадку фінансового, спортивного і політичного аналітика Олексія Мушака.  Не фахівці у сфері земельних відносин гучно й напористо озвучують те, що їм підказують справжні ініціатори земельного розпродажу в Україні. А тому ці заяви вимішані на популізмі, викачані у невігластві і рясно присмачені цинізмом.

Те, що сьогодні відбувається з українською нивою, на думку пана Мушака, дуже погано. «Це по суті визискування природного багатства землі, її родючості. І дуже низька земельна рента», – обурюється Олексій Петрович. Але все це, звісно, зникне, якщо якомога швидше почати торгувати землею. В іншому місці депутат напускається на своїх колег з Верховної Ради України – на «старожилів»,  які за 28 років «нічого не поміняли», бо, мовляв, «зацікавлені», «щоб українці були бідні». А не хочете бідувати – то продавайте землю, підштовхує народний депутат.

Зворушує щирою простотою. Радить вже і державну землю збувати, бо, мовляв, «нині 100 тис. га державних земельних масивів фактично вимиваються з державної власності». А ви ж, дорогі (за зарплатою і пільгами) наші законотворці, хіба сидите у Верховній Раді тільки для того, щоб кнопками гратися? Це ж ваш святий обов’язок створити таке законодавче поле, яке унеможливлювало б оте «вимивання» державних земель. Взаконити такі статті, такі санкції за порушення, щоб ні в кого й думки не закрадалося залізти в державну кишеню!

О.Мушак закликає до дискусії. Але з ким дискутувати? І що то буде за рівень суперечки, коли він бере для прикладу гіпотетичного українця з минулої історичної епохи (коли українець «не бажав продати ґрунтець, він завше хотів його придбати»), переносить його в наш час і ним-таки козиряє. Це не дискусія, а, даруйте, профанація дискусії.

«Матимемо максимально ліберальний ринок сілгоспземель», – обіцяє Олексій Петрович та й підсовує довірливим селянам цей ринок як велике благо. І це тоді, коли йому, звісно ж, добре відомі трагедії країн, які необачно запровадили у себе такий ліберальний ринок землі. Трагедії селян Аргентини й Індії і великий голод в Африці 2010 року, який забрав життя мільйона людей.

«Українська земля отримає волю», – підносить наш депутат як давноочікуване чудо. Можливо. Зате тоді вона дуже швидко опиниться в неукраїнських руках і вже ніколи не повернеться українцям.

В одному місці О.Мушак дослівно повторює розхожу фразу, якою уряди вже кільканадцять років бомбують наших громадян, і найперше селян: «Навряд чи власник землі буде виснажувати свою землю. Інша справа орендар: покористувався, як умів, –  і відрікся».

А це вже мова не фахівця. Не має права так говорити людина, яка ухвалює закони. Нині визначити якість землі не складніше, ніж зробити аналіз крові. А ще простіше – примусити орендаря повернути орендованій ділянці її  попередню силу. Тож це риторика законтоворця, який свідомо усувається від контролю за якістю землі, навмисне дозволяє її виснажувати, аби згодом визначені родини ( чи люди) скупили її за копійки. Мало того – сама держава в особі таких представників законодавчої влади схиляє людей до фатального кроку – продати свою вічну основу життя і за рік-два просто проїсти отриману «вигоду».

Стає наш депутат у позу цілковитої безпомічності: мовляв, а що ж я зроблю цим агрохолдингам? Так, вони й справді роблять з України пустелю, тому, мовляв, єдиний вихід – продати їхню землю…

Олексій Мушак не приховує, що відверто розчарований проголосованою 297-мома народними депутатам постановою про продовження мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. «Якщо помітили, – пояснює, – після такого рішення не було ейфорії, а суцільний розпач».

Помітили, шановний обранцю. Проте розпач не від заборони продажу, а від того, що ви, народні депутати, своєю обурення гідною бездіяльністю усунулися від контролю за використання землі орендарями, заплющили очі на вже діючий незаконний ринок землі, на злочинне перепрофілювання земель. І все це вкупі з безконечним продовженням мораторію призводить до казкового збагачення кількох обраних родин та тотального розорення села. Селяни стали найзлиденнішим прошарком в Україні, вони безпомічні й деморалізовані. І багато вже й готові, щоб від них назавше відібрали за безцінь єдиний засіб їхнього існування, їхній життєвий ресурс – землю.

А це вже, шановний Олексію Петровичу, мародерство. Ви з гордістю заявляєте, що ваша позиція аргументована. Не дотягують Ваші «аргументи», навіть до значення цього слова. Так, Ви критикуєте противників земельного ринку і спростовуєте їхні твердження про те, що земля – це мати, а матір’ю не торгують. «А матір хіба можна здавати в оренду?», – переможно запитуєте Ви.

Але це ж банальне пересмикування! Поширений образ «земля-мати» відомий справіку. Але якщо йти за Вашою логікою, то землю не можна й орати, бо хіба годиться по матері класти борозну?

Група шахраїв з культової радянської кінокомедії «Діамантова рука» ревно опікувалася здоров’ям і благополуччям головного персонажа, який волею випадку носив у загіпсованій руці контрабандні коштовності. «Сєня! Бєрєгі руку!», – турботливо застерігав один із них отого чесного персонажа Юрія Нікуліна. Звісно, здоров’я їх геть не цікавило: то була суто шахрайська схема.

Але ж Ви, пане Мушак, і 55 Ваших однодумців, які звернулися до Верховного суду України щодо незаконності земельного мораторію, – ви ж народні депутати! А проте скільки спільного у цьому вашому «дбанні» із «турботою» згаданих кіноперсонажів.

Самі судіть. Відповідно то так званої земельної реформи, землю роздали у власність 6-ти мільйонам українських селян, залишивши решту 40 млн. громадян України без належної їм частки загальнонаціонального майна. Навіть у самому селі їздовий отримав земельний пай, а вчителька і лікарка не отримали. Виходить так, що Ви, Олексію Петровичу, і 55 Ваших однодумців наполегливо добиваєтеся повноти прав лише для сільської бабці, не афішуючи, втім, що робите це з одним наміром: фактично одібрати у неї останнє – земельний пай.

Свого часу тодішній Прем’єр-міністр України Валерій Пустовойтенко закликав селян: беріть, мовляв, землю, господарюйте самостійно, багатійте! Хай, мовляв, вам Бог допомагає!

Бог, звісно, усемилостивий, але ж уряд тоді не допоміг нічим, прекрасно знаючи, що до тієї землі в руках у селянина лише сапа та лопата. Та сама риторика і у Вас, Олексію Петровичу: «Збирайте грошу і купляйте землю!». Прекрасно знаєте, що грошей на це українці не мають – попередні уряди подбали…

Була в моєму далекому дитинстві така сільська забава. Парубки силоміць висаджували малечу на високе дерево і змушували вигукувати непристойні слова, які самі ж і підказували. Щось це мені нагадує риторику пана Мушака: висадили його на висоту Верховної Ради України, і тепер він звідти вигукує, мовби за чиєюсь підказкою: «Негайно запровадити продаж сільгоспугідь!», «Провести першу і другу хвилі консолідації земель!», «Дозволити іноземцям купувати землю в Україні!»…

Хто цю землю скупить? Хто на ній казково збагатиться? В чиїх руках опиняться величезні масиви, а фактично частина території України? На ці та інші запитання немає ясної відповіді. Та й не може бути, бо це і є суттю так званої земельної реформи, в тенета якої так ревно закликають українських селян співак Святослав Вакарчук, журналіст Микола Вересень та аналітик широкого профілю і народний депутат Олексій Мушак.