Росію неочікувано зацідив бумеранг. І то в самісінькі «скрєпи». На сторінці Білого дому в Інстаграмі 8 травня з’явився пост, де переможцями нацизму названо…  США та Велику Британію. У Білому домі додали, що дух Америки «завжди буде перемагати, врешті-решт саме так і відбувається».
Московський владний ведмідь обурено реве і тупає лаписьками… Аж «вєлікапабєдниє» декорації валяться.

Заяву Білого Дому вже засудили в Держдумі, поганьбили у Раді федерації. Істерично кусає губи заціпенілий «главний гєополітік і вєрховний стратєг» Владімір Путін. А його Міністерство закордонних справ вергає громи і блискавки. Цитую його заяву: «Викликають крайнє обурення спроби спотворення підсумків розгрому нацизму і вирішального внеску нашої країни» (виділено мною, – В.З.). І підсумок: «… в американських чиновників не знайшлося хоробрості і бажання хоч півсловом віддати належне незаперечній ролі і колосальним жертвам, яких зазнали тоді Червона Армія і радянський народ в ім’я всього людства».

«Війна – це переважно список помилок», – з притаманною йому іронією висловився в опасистій праці про Другу світову Вінстон Черчилль. Згадуючи, між іншим, у цій-таки книжці, що «більше року після вступу Росії у війну вона видавалася нам не помічницею, а тягарем». Тодішній прем’єр Великобританії, звісно, вів відлік цим «більше півтора року» з 22 червня 1941 року, від часу нападу Німеччини на СРСР. Але Друга світова війна для Радянського Союзу почалася не «22 июня, ровно в четыре часа», як співала тогочасна радянська пісня, а майже на 2 роки раніше, у вересні 1939-го, коли Сталін приєднався до гарбання Європи своїм нацистським компаньйоном Гітлером. Ось промовистий зразок ідеологічного освячення цього злочинного союзу – уривок з виступу близького сталінського соратника В’ячеслава Молотова на сесії Верховної Ради СРСР 31 жовтня 1939 року (цитую мовою оригіналу): «Идеологию гитлеризма… можно признать или отрицать,.. но любой человек поймет, что идеологию нельзя уничтожить силой. Поэтому не только бессмысленно, но и преступно вести такую войну, как война за «уничтожение гитлеризма», прикрываемая фальшивым флагом борьбы за демократию». Обидва тирани нагло розділили між собою не лише Польщу. За таємними угодами, зокрема, пактом Молотова-Ріббентропа, совєтам дісталися країни Балтії, шматки інших держав. Тому-то тональність і суть заяви нинішніх путінсько-лавровських подвижників сталінсько-молотовської дипломатії можна зрозуміти і пояснити:  внесок і роль сталінського СРСР часів Другої світової справді «вирішальні» і «незаперечні». Уточнимо лишень – у розпалюванні полум’я цієї війни в Європі, в економічному, військовому, геополітичному зміцненні гітлеризму, нацистської Німеччини.

За два дні після нападу Гітлера на Польщу, 3 вересня 1939 року Франція та Англія оголосили Німеччині війну. Того ж дня до них приєдналися Австралія і Нова Зеландія, а за день-два Непал і Південноафриканський Союз! Не було лише СРСР з його «героїчною Червоною Армією». Взагалі, коаліція мала б називатися антигітлерівсько-антисталінською. Але Сталін перехитрив світ: вступив у війну на боці друга Гітлера на сімнадцятий день, пояснивши, що «захищає» поляків.

Як це схоже на улюблені нинішнім талановитим учнем кривавого Іосіфа Владіміром Путіним «багатоходівочки» та нескінчені мантри про захист «рускоязичних»! Якщо більшовики захищали польський народ, то чого зупинилися на розмежувальній лінії Молотова-Ріббентропа? Чого не посунули далі рятувати поляків? Зрештою, чому тоді не приєдналися до Антигітлерівської коаліції? Питання із тих, що вже не потребують відповіді: ясно як білий день. За недавніми опитуваннями, 56% українців вважають Німеччину і Радянський Союз винними у розв’язанні Другої світової війни. Лише четверта частина з цим не погоджується.

Чи можуть палії розпатякувати про свою вирішальну  роль у гасінні жахливої пожежі? «Понад сім мільйонів українців у складі Антигітлерівської коаліції протидіяли нацизму як на рідній землі, так і на різних континентах планети. Без сумніву, людський подвиг не має паспорта. Але внесок українців у перемогу над нацизмом – величезний. І сьогодні ніхто не може приватизувати перемогу. Говорити, що вона могла статися й без українців», – заявив Президент України Володимир Зеленський.

А це ж Владімір Путін приватизовує перемогу: «Ми народ-пабєдітєль!». Це ж він з усіх жижок пнеться викреслити жертовний внесок українців: «Ми би всьо равно пабєділі!» А водночас Дмітрій Пєсков, рупор кремлівського злоначинателя, сікається до Володимира Зеленського, називає його заяву… «аскарбітєльной». Побачив свої роги у дзеркалі? А як же ота горезвісна кінохроніка спільного параду, який провели у Бресті 22 вересня 1939 року «друз’я-пабєдітєлі» – більшовицькі та нацистські генерали? Невже не вертається щоразу перед рецидивами «побєдобєсія» нічними кривавими кошмарами у вождівські кабінети за кремлівською похоронною стіною?

Володимир Зеленський згадав лише про тих українців, які збройно протистояли нацизму. Наші ж людські втрати у Другій світовій, за різними оцінками, сягають 12-14 мільйонів. І фронтовики, і партизани, радянські та «упівські», і спалені, розстріляні, замордовані за пособництво ворогам Рейхів, більшовицького і нацистського… І насильно вивезені до Німеччини і в Сибір… І ті, хто, евакуйований в Росію з підприємствами, залишився  там… Як же цинічно-знущально над пам’яттю багатонаціональних мільйонних жертв нацизму і його «подобія» – більшовизму звучать заяви сьогочасного кремлівського «фюрера»!

1944 року, коли у Варшаві вибухнуло антифашистське повстання, Сталін зумисне призупинив наступ. Вичікував, поки Гітлер розправиться з польськими патріотами. У новому європейському порядку за більшовицько-людожерським зразком їм не було місця. Бо ще повстануть проти «визволителів». Що не раз і траплялося в окупованих совєтами країнах, на відміну від Західної Європи. Через багато літ саме польська «Солідарність» заб’є цвяха у радянську домовину…

Друга світова велася на двох основних фронтах. Проти Сталіна Гітлер кинув 56% своїх бойових дивізій, проти союзників – 46.  Найтривалішою стала битва за Атлантику – з 1939-го по 1945 рік. Союзники знищили 70% морського флоту Німеччини. Великобританія єдина протистояла нацистам з першого до останнього дня війни. Найбільше на бік гітлерівців перейшло громадян Радянського Союзу, серед них росіян, за різними оцінками, від 400 тисяч до одного мільйона. На території окупованої України не було жодного національного пронацистського утворення. Зате на Брянщині, Орловщині. Курщині діяла колаборантська Локотська республіка, очолювана діячами Націонал-соціалістичної партії Росії. Ця профашистська автономія за розмірами перевищувала Бельгію. От вам і «вирішальна роль»!

США допомогли Радянському Союзу не лише військовою технікою, а й критичними для промисловості матеріалами, зокрема бронею без якої сталінські танкові заводи зупинилися б. СРСР зобов’язався розрахуватися за допомогу. Не за з’їдену бійцями «тушонку», не за збиті аерокобри, а за вцілілу техніку, яка служила країні вже після війни. Для прикладу, мали оплатити вантажівки за залишковою вартістю. Потім США не раз урізав рахунки. Радянський Союз сконав у «пєрєстроєчних» конвульсіях, але так і не спромігся сплатити обіцяне. Отакий «переможець»! Капітульована Німеччина нині головна економічна потуга Європи, а Радянський Союз спочиває на історичному цвинтарі.

То що ж не так у заяві Білого Дому? 4 травня 1945 року американський генерал Деверс і британський фельдмаршал Монтгомері підписали з німецьким генералом Фрідебургом першу капітуляцію німецьких військ у Північній Німеччині, Голландії та Данії. Фрідебург стверджував, що його дїї узгоджені з фельдмаршалом Кейтелем, який очолював тодішнє німецьке Верховне головнокомандування. Потім була остаточна капітуляція, текст якої написали штабісти американського генерала армії Ейзенхауера і в штаб якого вночі 7 травня запросили представників Великої Британії та СРСР.

Радянський генерал Суслопаров погодився з приміткою, що можливе підписання досконалішого документа. Аж тут з Москви прилетів наказ: «Не підписувати!»  Вночі 9 травня  німецьку капітуляцію прийняли знову, правда, без Монтгомері та Ейзенхауера. «Головним баяністом» виступав радянський маршал-м`ясник Георгій Жуков. Але мирний відлік уже почався 8 травня, о 23 годині 01 хвилині за загальноєвропейським часом.

І нарешті для «мипабєдітєлєй» і «дєдовваєватєлєй». Друга світова війна закінчилася не 9 травня, а 2 вересня 1945 року, з розгромом Японії і підписанням Акту капітуляції на американському лінкорі «Міссурі». До слова, від СРСР цей історичний документ підписав генерал Кузьма Дерев’янко. Герой України. Але офіційно Другу світову не завершено – Росія та Японія так і не уклали мирний договір.