«Старий новий рік». Абракадабра – ні в тин ні в ворота. У ці дні українці здавна вшановують Маланку і Василя, а ще в глибших традиціях наших предків – це день вшанування Місяця, який саме в ніч з 13-го на 14-те січня входить у сузір’я Козерога слідом за Сонцем та Венерою.

Цей звичай має глибоке коріння, йому щонайменш 7 тисяч років, як і щедрівці про ластівку, що прилетіла на новий рік, який тоді відзначався у день весняного сонцестояння.

Свято Василя і Маланки є завершальним із трьох основних зимових празників (саме так кажуть в народі).

Перший празник наші предки-трипільці відзначали 24 грудня, коли після найдовшої ночі день збільшувався на 1 хвилину. У цей час (увага!) Сонце входить у сузір’я Козерога і розпочинає свій річний обхід усіх сузір’їв Зодіака: Риб, Овна, Тільця і так щомісяця до кінця року. Це ми ще зі шкільної астрономії знаємо.

Звідти і звичай «водити козу» з колядками та жартами, цим самим вшановуючи Козерога. І сценарій завжди одинаковий: коза помирає, потім її оживляє «лєкар», вона встає і скаче – весела, жива і зухвала.

Коза померла. Хай живе Коза!

…Надулась жила, Коза ожила
Та й підвелася, та й піднялася,
Та й пішла Коза, та й гуляючи,
Та й стрибаючи,
Усіх діточок звеселяючи!

Ця сценка є відголоском тих прадавніх вірувань і вшанування Козерога, який  знаменує початок життя Сонця. «Старе» Сонце зникає і народжується нове, їм’я йому тоді Коляда.

Важко навіть уявити, яких глибин сягає цей празник, але з тих же часів у цей день проводилось і ріДзво (або роДзво, від слів «рід звати» або «род звати»). Родина збиралася у найстаршого – діда –  на родинну раду. Старші передавали молодшим землеробські знання. Це були орії (арії) – наші предки, тож обробка землі і вирощування зернових було основою їхнього життя.

Звідти традиція ставити на чільне місце Дідуха – сніп, цим самим запрошуючи до кола родини дух дідів. Ставилася кутя та узвар – данина і шана першим стравам, що навчилася готувати людина на вогні (варені злаки та юшка із сухих ягід та фруктів), дванадцять страв – данина кожному місяцю року і «звіт», що вдалося виростити і що їстиме родина до нового врожаю.

Отже, другий празник наші предки відзначали 6 січня, через два тижні після РіДзва. У цей день в сузір’я Козерога входить найяскравіша зірка – Венера. (Знову ж-таки, звідки наші прадавні предки про це знали?).

Ясна Зоря, тобто Венера, є незмінним об’єктом багатьох пісень і щедрівок, її зображення завжди носять із собою щедрувальники і колядники. Навіть у сьогочасних вертепах.
У цей вечір, 6 січня, родина сідає до столу вечеряти, тільки-но зійде перша зірка. Венера.

Вам це щось нагадує? Так, усі ці звичаї потім, з уведенням християнства, були запозичені, перейменовані, як, скажімо, РіДзво на Різдво Христове. Християнство, порівняно з вірою наших предків, дуже молоде, у нього не було своїх традицій. І як не намагалася християнська церква знищити вірування і традиції наших предків, зневажати їх, називаючи «поганськими», їй це не вдалося. Занадто глибокі вони, тому довелося просто до них «долучитися».

І всі ці григоріанські та юліанські календарі щодо того, коли святкувати Різдво Христове – то таки дитячий лемент, порівнюючи з пластом традицій, що базуються на глибоких знаннях. До речі, християнська церква не менш затято виступала і проти астрономії як науки.

І нарешті третій празник. Через тиждень після Венери, з 13-го на 14-е січня в сузір’я Козерога входить Місяць. Вся родина зібралася разом. Адже у віруваннях наших предків  Сонце, Місяць і зірки – то родина. Про це і щедрівка повідує:

А в тім саду три тереми:
У першому – красне сонце,
У другому – ясен місяць,
А в третьому – дрібні зірки.
Ясен місяць – пан господар,
Красне сонце – жона його,
Дрібні зірки – його дітки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!

Цікаво, що в народному епосі Сонце і Місяць часом міняються ролями господарів. Зокрема, зараз Місяць – це хлопець Василь. І не просто, отже, у звичаях, що супроводжують свято Василя й Маланки, є переодягання дівчат у хлопців, а хлопців у дівчат…  Одвічна боротьба і єдність чоловічого і жіночого? А ще у звичаях цього свята є в ніч з 13-го на 14-те покласти «спати» на піч одну оладку на іншу. Нехай вони собі порозуміються. І тоді буде лад в родині і рівність між чоловіком та жінкою, як між Сонцем і Місяцем на небі, які одинаково важливі. Не дарма ж співається: «Ой, на Меланки печуть оладки. Як гарячі, – дайте нам! Як холодні, – будуть вам».

Якщо розібратися з етимологією і походженням цих празників, то зрозуміло, що переважно свята в Україні пов’язані з сільськогосподарським календарем та аграрним циклом, які здавна були прив’язані до фаз Місяця чи Сонця.

Зерно відіграє у цьому аграрному культі найважливішу роль. А нашому зерну щонайменше 7 тисяч років! Тобто 7 тисяч років воно жило і росло на цій землі і нізвідки його не ввозили.  Тільки вивозили. Це науково доведено. Тому чи не всі ритуали, обряди та замовляння пов’язані із ним: навесні його сіють, влітку доглядають, восени збирають, а взимку — прославляють, щоб урожай нового року не був меншим за минулорічний.

P.S. Якщо комусь здалося, що я вельми розумна, то мушу зауважити: свої знання черпаю від кандидата історичних наук Олександра Босого. Ще на початку дев’яностих ми знімали про ці свята й обряди фільм на тодішньому Кіровоградському телебаченні. На ту пору  ці знання ще приховували від українців. Тепер їх можна черпати з багатьох джерел, але ось біда: все менше наших людей цікавляться хто вони, звідки, якої землі-матері…