Наш співрозмовник – триразовий чемпіон України з десяти танців, віцечемпіон  світу з бальних танців у Китаї, майстер спорту міжнародного класу, засновник та головний тренер спортивно-танцювального центру «Імперія Танцю» Сергій РИБАК.

− Пане Сергію, чому Ваш вибір зупинився на бальних танцях?Зазвичай, хлопці цікавляться футболом…

− І правда, з дитинства потягу до бальних танців не було. У вісім років у мене виявили  сколіоз і лікарі порадили плавання або гімнастику, на крайній випадок – танці. А я почав займатися і першим, і другим, і третім. З часом захоплення змінювалися, а танці залишилися на все життя. Якось зрозумів: це моє, у мене виходить, я люблю танцювати. Хоча, зізнаюся, хотів було кинути. Але танці мене не кидали. Та й батькам мої хитання не подобалися.

− Бальні танці багато хто не вважає за спорт. Мистецтво? Так. Але не спорт. Якої думки Ви?

−  Це, справді, складне запитання. Фактично танці – творчість, мистецтво, а процедурно,  юридично – вид спорту, з якого влаштовують змагання, чемпіонати, де судді виставляють оцінки… Організаційно ми «прив’язані» до  Міністерства молоді і спорту. Танці навіть  пропонували  ввести до програми Олімпійських ігор. Тож це все-таки – спорт!

Раніше, у юніорському і молодіжному віці, оцінював танцювальні навантаження як спортсмен. Бо займався ще й боксом і карате. І коли порівнював, то виходило, що «натанцьовував» на сцені інколи не менше, ніж боксер у ринзі. Багато хто цього й зараз не розуміє. Професійні дослідження свідчать, що один танцювальний фінал із п’яти танців латиноамериканської чи європейської програм за навантаженням дорівнює трьом (!) раундам боксу.

Втім із віком почав розуміти, що лише фізичної форми, коорднації та механіки замало – необхідна ще й творча складова. Адже в рухи треба вкласти почуття, пристрасть, емоції, що так подобаються глядачам. Тож я б сказав, що танці – серйозне спортивне мистецтво.

Разом зі своєю партнеркою, дружиною та тренером  «Імперії Танцю» Яною Русенюк

− То чому ж бальні танці не стали олімпійським видом спорту?

− Питання все ще відкрите, і певен, що до цього колись неодмінно  повернуться. Бальні танці можна прирівняти до гімнастики або фігурного катання. Тут  теж важко відокремити мистецтво від спорту.  Але в нашому випадку чітке визначення нормативів, критерії оцінки елементів кожного танцю – це таки складніша проблема. Можливо, суддям допоможе технічне оснащення. Словом, крапку ставити зарано.

 − Існує ще й третій погляд на бальні танці – як на елемент дозвілля. Гарні «танцюльки» і не більше…

− Як на мене, все залежить від культурного рівня людини. Той, хто здатен широко бачити, хто глибоко мислить, так не вважатиме. Зауважив, що сьогодні чимало батьків віддають дітей  у першу-ліпшу секцію, аби поближче до дому. Не ставляться до вибору серйозно. Хтось банально на кілька годин хоче звільнитися від дитини, комусь, щоб лише вулицею не вештався. Підозрюю, що такі батьки, а отже і їхні діти легковажно ставляться не лише до «танцюльок», а й до всього, чим займаються. На жаль, відповідального і серйозного підходу бракує багатьом.

Часто бачимо, що танцями займаються і діти із зайвою вагою, і нескоординовані, і без відповідної фізичної підготовки. Одразу спадає на думку слово «хобі». Що ж,  у футбол теж грають під вікнами. І для здоров’я не зайве, і дитина під наглядом. Але до серйозного, професійного спорту тут, погодьтеся, дуже далеко. Тому сьогодні тренери  у своїх клубах розділяють підопічних на два потоки – спортивний і хобі. Останнім часом більшає охочих вбивати вільний час танцями. Звідси й ставлення до серйозної справи, як до «танцюльок». Докладають руку й тренери. Набирають у клуби усіх підряд, щоб заробити.

− Існує стереотип, що танцями личить займатися лише дівчаткам.

− Такий стереотип був, і, напевне, буде, хоча, сподіваюся, з часом все зміниться. Хлопчиків звично віддають на футбол чи інший «чоловічий» спорт, а дівчаток – на танці. Мовляв, дівчинці личать елегантність і  пластика. Але такими мають бути усі діти! Танець – це завжди пластичність, елегантність, артистизм, окрім отих, сучасних, де трясуть головою і хвицають ногами, наче коні. Подорожуючи Європою, зауважив, що на дружніх вечірках переважно танцюють парами.

Але найголовніше: якщо хочете, щоб дитина серйозно займалася спортом, поцікавтеся її думкою, тверезо оцініть  фізичні дані і можливості. І ще одне – людина в усьому має бути гармонійною.

Ми сім’єю намагаємося жити за девізом «Тіло, розум, дух».

Тіло означає  фізичний розвиток, роботу над собою. Розум – то не лише освіта, а й будь-яке пізнання, розширення кругозору, осмислення нового, культурний розвиток. Наш дух зміцнюють віра, сім’я, традиції.

Живіть в гармонії з тілом, розумом і духом!